137 
Однак ні поліція, ні газети, очевидно, не здогадувалися, коли, як і при якій нагоді сільськогосподарська комуна «Сакіґакі» перетворилася на релігійну організацію. У всякому разі, розійшовшись без жодного скандалу з «войовничою фракцією», вона тоді швидко переорієнтувалася на релігійну діяльність і 1979 року отримала ліцензію релігійної організації як юридичної особи. Вона поступово скупила навколишню землю, розширила й оснастила технікою своє господарство. Навколо своїх володінь побудувала високу огорожу, щоб ніхто сторонній не міг туди й поткнутися. «Щоб не заважав справлянню релігійних обрядів» — було таке пояснення. Все ще залишалося незрозумілим, звідки взялися для цього фінанси і як можна було так швидко отримати ліцензію юридичної особи.
«Войовнича фракція» екстремістів, перебравшись на нову землю, паралельно з роботою на полі докладала багато зусиль до таємного збройного тренування і вчинила кілька бурхливих конфліктів з місцевим населенням. Один із них стосувався права користування водою річки, що протікала територією «Акебоно». З давніх-давен нею спільно розпоряджалися тамтешні селяни, але згодом комуна «Акебоно» заборонила заходити їм на свою територію. Спір тривав кілька років, а скарга, подана селянами проти обнесення цієї території колючим дротом, призвела до того, що кілька членів комуни їх побили. Поліція префектури Яманасі, отримавши наказ розслідувати трагічні наслідки інциденту, попрямувала до «Акебоно», щоб допитати протилежну сторону. І там несподівано виникла збройна сутичка.
Коли після завзятого бою в горах комуна «Акебоно» фактично перестала існувати, комуна «Сакіґакі» через певний час оприлюднила офіційну заяву. Молодий вродливий речник секти в діловому костюмі прочитав її на прес-конференції для журналістів. Суть її була чіткою. Мовляв, хоча в минулому між «Акебоно» та «Сакіґакі» були якісь зв'язки, то в даний момент їх немає зовсім. Після розколу їхні стосунки мали чисто діловий характер. Як громада, що самовіддано працює в сільському господарстві, дотримується законів і прагне мирного духовного життя, «Сакіґакі» розійшлася з «Акебоно» гладко, без скандалу, коли дійшла висновку про неможливість співпраці з «войовничою фракцією», яка не відмовляється від радикальних революційних ідей. Після того «Сакіґакі», ставши релігійною організацією, отримала ліцензію юридичної особи. Мовляв, той кривавий інцидент — велике нещастя, і комуна висловлює глибоке співчуття сім'ям загиблих поліціантів. Бо вона ніяким чином до нього не причетна. Однак те, що «Сакіґакі» породила «Акебоно», — незаперечний факт, а тому для усунення зайвого непорозуміння вона погодиться на будь-яке розслідування державних органів, якщо в ньому виникне потреба. Як відкритій для громадськості релігійній організації, «Сакіґакі» нема чого приховувати. І якщо якась інформація потребуватиме розкриття, то, мовляв, комуна, по змозі, готова пристати на таку вимогу.
Через кілька днів, ніби відповідаючи на цю заяву, поліція префектури Яманасі з наказом про розслідування в руках прибула на ферму і впродовж цілого дня, обходячи широку територію, ретельно перевірила приміщення та документи. Допитала кількох членів керівництва. Поліція підозрювала, що «Сакіґакі», незважаючи на зовнішній розрив з «Акебоно», все ще підтримувала зв'язок з цією «войовничою фракцією» і паралельно брала участь у її діяльності. А проте доказів чогось подібного не знайшла. Розслідувальна комісія побачила тільки дерев'яні будиночки для виконання суворої аскетичної практики, розкидані тут і там у прекрасному змішаному лісі й з'єднані між собою звивистими доріжками, у яких багато людей в аскетичному одязі віддавалися медитації й молитвам. Поряд із цим вірні обробляли землю. Комісія, помітивши тільки сільськогосподарський реманент та різні механізми, не виявила нічого подібного до зброї, яка б указувала на застосування насильства в діяльності секти. Все було в чистоті й порядку: охайна їдальня, спальні й простий (але достатній) медичний пункт. У двоповерховій бібліотеці зберігалося чимало книжок із буддійськими священними текстами й про буддизм, а фахівці з питань релігії проводили наукові дослідження й робили переклади. Територія, зайнята сектою, скоріше мала вигляд затишного приватного університету. Розчарована поліція повернулася звідти майже з порожніми руками.
Ще через кілька днів до секти запросили репортерів газет і телебачення, але й вони побачили там загалом ту саму картину, що й поліція. Це не був звичний показний тур — навпаки, журналісти могли без жодного супроводу ходити залюбки по всій території, вільно розмовляти з будь-ким і все це описати. Однак для захисту приватного життя вірних ЗМІ зобов'язалися використовувати лише ті відеоматеріали й фотографії, на які отримали дозвіл секти. Кілька чоловік із керівництва в аскетичному одязі відповідали на запитання журналістів, які зібралися в просторій, для зборів, кімнаті, й розповіли про становлення секти, її віровчення і напрями діяльності. Говорили ввічливо й щиро. Без жодного пропагандистського присмаку, властивого релігійним організаціям. Вони здавалися скоріше службовцями високого рангу рекламного агентства, добре обізнаними із способами презентацїї проектів, а не керівниками секти. І лише одяглися вони по-іншому.
137 
