139 
Відклавши кулькову ручку, Аомаме глибоко вдихнула. І згадала цілком безвиразні очі Цубаси, позбавлені будь-якої глибини. «Вони на мене дивилися, — думала вона, — але водночас нічого не бачили. Чогось важливого їм не вистачало».
«Та не все так просто, — міркувала Аомаме. — Справжнє становище «Сакіґакі» не таке чисте, як пишуть газети. Глибоко в ній ховається якась темрява. За словами господині з Адзабу, її так званий «лідер» стверджує, що ґвалтування — це релігійний акт. Представники ЗМІ цього не знають. Вони побували в комуні лише півдня. Їм показали акуратні приміщення для виконання аскетичної практики, почастували обідом із свіжих продуктів, тож, вислухавши привабливу лекцію про духовне пробудження, вони, задоволені цим, повернулися додому. А те, що потай відбувається в комуні, на очі їм не потрапило.
Аомаме покинула бібліотеку і, зайшовши до кав'ярні, замовила кави. З її телефону подзвонила Аюмі на роботу. Про цей телефонний номер Аюмі сказала: «Завжди можете мені на нього подзвонити». Слухавку взяла співробітниця і повідомила, що Аюмі на посту й прийде в поліцейське відділення через дві години. Аомаме свого імені не назвала, а тільки сказала, що зателефонує пізніше.
Повернувшись додому, через дві години Аомаме знову набрала цей номер. Слухавку підняла Аюмі.
— Добрий день, Аомаме-сан! Як здоров'я?
— В нормі. А у вас?
— І в мене все нормально. Тільки гарного чоловіка нема. А у вас?
— Те саме, — відповіла Аомаме.
— Погано, правда? — сказала Аюмі. — Цей світ неправильний, якщо в ньому такі, як ми, чарівні дівчата нарікають на те, що не можуть дати собі ради зі своєю щедрою, здоровою статевою жагою. Щось з цим треба робити.
— Це правда… А голосно можна говорити? Ви на роботі? Поблизу нема нікого?
— Можна. Все можна говорити, — відповіла Аюмі.
— Якщо так, то я хотіла б попросити одну річ. Бо не пригадала нікого іншого, хто мені допоміг би.
— Гаразд. Я не знаю, чи зможу стати вам у пригоді, але, в усякому разі, кажіть.
— Знаєте секту «Сакіґакі»? Її штаб-квартира в горах префектури Яманасі.
— «Сакіґакі»?… — перепитала Аюмі. І секунд десять обшукувала закутки пам'яті. — Так, здається, знаю. Начебто релігійна комуна, до якої раніше належала екстремістська група «Акебоно», яка брала участь у збройній сутичці з поліцією префектури Яманасі. В цій перестрілці загинуло троє з префектурної поліції. На жаль. Однак «Сакіґакі» не причетна до цього інциденту. Після сутички в ній провели розслідування, але нічого не виявили. То що вас цікавить?
— Хочу знати, чи після збройної сутички «Сакіґакі» не була замішана в якійсь справі. Кримінальній або цивільній. Однак як проста громадянка я не знаю, як до цього докопатися. Геть усіх газет зменшеного формату прочитати я не можу, тож подумала, чи не зуміла б це з'ясувати поліція своїми засобами.
— Це просто й швидко можна зробити за допомогою комп'ютера… Так хотілося сказати, але, на жаль, японська поліція ще не комп'ютеризована до такої міри. Гадаю, що практичного використання комп'ютерів доведеться чекати кілька років. А тому наразі, якщо хочете про це дізнатися, доведеться попросити поліцію префектури Яманасі, щоб прислала поштою копію відповідного матеріалу. Але перед тим нам треба написати письмовий запит на такий матеріал й отримати на це дозвіл начальства. Ясна річ, потрібно точно пояснити причину свого зацікавлення. Бо, що не кажіть, поліція — державна установа. За кожну складну послугу бере плату.
— Невже? — здивувалася Аомаме. І зітхнула. — Ну, тоді поставимо на цьому крапку.
— А навіщо вам ця інформація? Може, хтось з ваших знайомих замішаний в історії із «Сакіґакі»?
Аомаме на мить завагалася, але врешті-решт вирішила чесно розповісти.
— Щось у такому роді. З приводу ґвалтування. На теперішньому етапі я ще не можу докладно сказати, але йдеться про насильство над дівчиною-підлітком. Я маю інформацію, що під прикриттям релігії чиниться організоване ґвалтування.
Аомаме відчула, що Аюмі злегка нахмурилася.
— Що, ґвалтування дівчат-підлітків? Це ж неприпустимо.
— Авжеж, неприпустимо, — погодилася Аомаме.
— Дівчат якого віку?
— Десятирічного або й меншого. Таких, які ще не мали першого місячного.
На тому кінці телефонної лінії на якийсь час Аюмі замовкла. Потім одноманітним голосом сказала:
— Зрозуміло. Коли так, то щось придумаю. Почекаєте два-три дні?
139 
