Последние отзывы

  38  

— Ви, мабуть, сказали “привіт”? — промовили вони вдночас.

— Що ви кажете? — спитали вони різними мовами і, діставши відповіді, насупились.

— Хто ви такий? — спитав по-англійському Томас.

— Що ви тут робите? — в свою чергу поцікавився марсіанин.

— Куди ви йдете? — водночас запитали вони.

— Я Томас Гомец.

— Я Муге Ка.

Жоден з них не зрозумів іншого, але, коли вони повторили імена, стукаючи себе в груди, все стало ясно. Враз марсіанин засміявся.

— Чекайте-но! — вигукнув він, і Томас відчув, як щось торкнулося його голови, хоч він нічого не побачив.

— Ну от! — сказав марсіанин по-англійському. — Так буде краще!

— Це ви так швидко вивчили мою мову?

— Зовсім ні!

Вони стояли, збентежені новою мовчанкою, і дивилися на чашку з кавою, що її Томас тримав у руці.

— Якась дивовижа? — спитав марсіанин, позираючи на Томаса й на каву і, можливо, маючи на увазі їх обох.

— Дозвольте вас почастувати? — сказав Томас.

— Прошу.

Марсіанин зліз із своєї машини. Томас дістав ще одну чашку, налив кави і простягнув марсіанинові.

Їхні руки зустрілися і — наче туман — пройшли одна крізь одну.

— Боже милостивий! — скрикнув Томас і випустив чашку.

— Ймення боже! — вигукнув по-марсіанському Муге Ка.

— Ви бачили? — прошепотіли обоє. їм стало холодно й страшно. Марсіанин нахилився до чашки, але не міг доторкнутися до неї.

— Боже! — сказав Томас.

— Оце так! — відгукнувся марсіанин, знову й знову марно намагаючись узяти чашку. Він випростався, на якусь мить замислився, потім зняв з пояса ножа.

— Гей! — скрикнув Томас.

— Ви не зрозуміли мене. Ловіть, — сказав марсіанин і кинув ножа.

Томас наставив долоні. Ніж пролетів крізь тіло і впав на землю. Томас нахилився, щоб підняти ножа, але не міг доторкнутися до нього і злякано відсахнувся. Тоді він глянув на марсіанина, що стояв на тлі нічного неба.

— Зірки! — сказав він.

— Зірки! — сказав марсіанин, дивлячись у свою чергу на Томаса.

Крізь тіло марсіанина яскріли білі зорі. Вони впліталися в його тіло і сяяли так, як сяють крізь тонку фосфоресцентну оболонку блискітки, що їх проковтнула прозора, мов холодець, морська рибина. Видно було, як зорі мерехтять, наче фіолетові очі, в животі й грудях марсіанина, а на його зап’ястку вони блищали самоцвітами.

— Я бачу все крізь вас! — промовив Томас.

— А я крізь вас! — відказав марсіанин, ступаючи крок назад.

Томас помацав своє тіло, відчув його тепло і заспокоївся. “Я справді існую”, — подумав він. Марсіанин торкнувся свого носа й губ.

— У мене жива плоть, — тихо сказав він. — Я живий.

Томас дивився на незнайомця широко розплющеними очима.

— Але якщо я справді існую, то, виходить, ви мертвий.

— Ні, ви!

— Мара!

— Привид!

Вони вказували один на одного пальцями, а зорі палали в їхніх руках, наче кинджали, крижані бурульки і світляки, потім вони знову почали обмацувати себе. Розпалений, збуджений, приголомшений, переляканий, кожен з них переконувався, що він цілий і живий. А інший, — той інший, несправжній, примарна призма, що виблискує, відбиваючи сяйво далеких світів.

— Я п’яний, — думав Томас. — Я нікому не розповім про цю пригоду. Ні, ні!

Так вони й стояли на стародавньому шосе, не рухаючись з місця.

— Звідкіля ви? — нарешті запитав марсіанин.

— З Землі.

— А що це?

— Вона там. — Томас показав на небо.

— Коли?

— Ми прибули сюди понад рік тому. Пригадуєте?

— Ні.

— І всі ви повмирали. Майже всі. Невже ви цього не знаєте?

— Неправда.

— Так, ви усі вимерли. Я бачив тіла. Почорнілі мертві тіла в кімнатах, по будинках. Тисячі мертвих тіл!

— Але ж це смішно. Ми живі!

— На вашу планету відбулося вторгнення, містере, і лише ви не знаєте про це. Ви, мабуть, утекли.

— Я не тікав. Чого мені було тікати? Що ви маєте на увазі? Зараз я їду на свято, що відбудеться біля каналу під горами Еніал. Я там був учора ввечері. Хіба ви не бачили міста? — і марсіанин вказав на нього рукою.

Томас озирнувся й побачив руїни.

— Та це місто вже тисячі років як мертве!

— Мертве? — засміявся марсіанин. — Учора я там спав!

— А я був у ньому тиждень тому й ще за тиждень до того, я щойно проїхав через нього — це купа руїн. Бачите розбиті колони?

— Розбиті? Я чудово їх бачу. Їх добре видно в місячному світлі. Колони стоять цілісінькі.

— Вулиці вкриті пилом, — сказав Томас.

  38