ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  76  

“Люба, люба Тілло, наведу, з твого дозволу, деякі цифри. Тут, на американському континенті, щороку гинуть сорок п’ять тисяч чоловік, вони перетворюються на криваві драглі в своїх бляшанках-автомобілях. Червоні драглі, а в них біліють кістки, наче випадкові думки— смішні, страшні думки, що стирчать у застиглому желе. Автомобілі сплющуються в охайні консервні бляшанки, а всередині все перемішалося й все тихо.

Всюди на дорогах — кривавий гній, а на ньому дзижчать зелені мухи. Раптова зупинка, зіткнення — і лиця перетворюються на карнавальні маски. Є тут таке свято — карнавал на честь дня всіх святих. Мені здається, під час цього свята вони вшановують автомобіль, чи принаймні те, що стосується смерті.

Визирнеш з вікна, а там лежать, міцно обнявшись, двоє; ще хвилину тому вони не знали один одного, а тепер обоє мертві. Я передчуваю, що нашу армію перемелють, отруять, заманять до кінотеатрів усякими відьмами й гумкою-жуйкою. Завтра ж, поки ще не пізно, спробую втекти додому, на Марс.

Десь тут на Землі, моя Тілло, є чоловік; йому варто лише натиснути на важіль — і він порятує цю планету. Але цей чоловік тепер безробітний. Важіль припадає пилом. А сам він грає в карти.

Жінки цієї зловісної планети захлюпнули нас потоками банальної чутливості й недоречної грайливості; вони відчайдушно веселяться, бо невдовзі тутешні парфюмери зварять із них мило. На добраніч, люба Тілло. Побажай мені щастя-долі, адже при спробі втекти я можу загинути. Поцілуй за мене сина”.

Еттіла душили сльози. Він згорнув листа: не забути б відправити його поштовою ракетою.

Він вийшов із парку. Що робити? Втікати? Але як? Повернутися на стоянку пізніше, влізти в ракету й полетіти на Марс? Чи це можливо? Він похитав головою. Зовсім заплутався.

Ясно лише одне — коли залишитися на Землі, тобою невдовзі оволодіють речі, які хурчать, пирхають, вивергають дим і сморід. Через півроку в тебе заведеться величезна, рожева, добре приручена виразка, кров’яний тиск підскочить до астрономічних розмірів, ти зовсім осліпнеш, і щоночі тебе мучитимуть нескінченні, невблаганні кошмари, з яких ти не випливеш, мов з глибин океану, не випручаєшся. Ні, ні!

Він дивився на застиглі обличчя землян, що мчали повз нього в своїх механічних трунах. Незабаром, так, незабаром вони винайдуть автомобіль із шістьма срібними ручками.

— Гей, ви!

Завила сирена. Біля тротуару зупинилася величезна, чорна, зловісна, мов катафалк, машина. З неї виткнувся чоловік.

— Марсіанин?

— Так.

— Ось ви мені й потрібні. Сідайте-но, та швидше, вам неабияк поталанило. Я знаю одну чудову місцинку — там і побалакаємо. Ну, чого ви стовбичите?

Наче зачарований, Еттіл відчинив дверцята й сів у машину. Вони поїхали.

— Що питимете, Е Be? Коктейль? Офіціанте, два коктейлі. Все гаразд, Е Be. Я частую. Я й наша студія. Не хапайтеся за гаманець. Приємно познайомитися, Е Be. Мене звати Ер Ер Ван Пленк. Може, чули? Ні? Байдуже, вашу руку.

Він пом’яв Еттілову руку й випустив її. Вони сиділи в темній печері, грала музика, безшумно пропливали офіціанти. Їм принесли два келихи. Все відбулося надто несподівано. І ось Ван Пленк, схрестивши на грудях руки, розглядає свою марсіанську знахідку.

— Ось що я хочу від вас, Е Be. У мене є ідея — найблагородніша ідея, кращої не вигадаєш! Як це мене осяяло, сам не знаю. Сиджу собі вдома, і раптом — мов блискавка! Оце, думаю, буде фільм! ВТОРГНЕННЯ МАРСІАН НА ЗЕМЛЮ! І що мені далі робити? Звісно, знайти консультанта. Отож я сів у машину, натрапив на вас — і ось ми тут. Випиймо! За ваше здоров’я і за наш успіх! Будьмо!

— Але… — почав був Еттіл.

— Так, так, розумію, не задурно ж. У нас грошей — тьма-тьмуща. А ще в мене є книжечка, у ній — рожеві пелюсточки, можу позичити.

— Мені не дуже подобаються ваші земні рослини…

— Та ви жартун, друже! Отже, як я собі все уявляю. — Він схвітльовано нахилився до Еттіла. — Спершу розкішний епізод: на Марсі — велике заворушення, гримлять барабани, всі збуджені. На тлі неба — велетенські срібні міста.

— Але на Марсі міста зовсім не такі…

— Нам потрібне яскраве видовище, синку. Яскраве. Татові Ер Ерові краще знати.

Одне слово, всі марсіани таїщюють навколо багаття.

— Ми не танцюємо навколо багать…

— У цьому фільмі вам доведеться розкласти багаття й танцювати навколо них, — виголосив Ван Пленк і аж примружився, пишаючись своєю непохибністю. Далі кивнув головою й мрійно почав розвивати думку: — Потім нам потрібна буде красуня-марсіанка, білява й висока.

  76