Последние отзывы

  25  

- Просто важко усвідомлювати, - тихенько вимовив нарешті Гаррі, - що він ніколи більше не напише.

Очі йому раптом запекли і він закліпав. За межами Гоґвортсу існувала особа, яка, наче батько, дбала про нього за будь-яких обставин, дбала, хоч би там що - і це було в його житті найкраще… а тепер поштові сови вже ніколи не принесуть йому цієї радості…

- Сіріус дав тобі багато такого, чого ти раніше не знав, - лагідно сказав Дамблдор. - Я розумію, що ця втрата непоправна…

- Та поки я був у Дурслів, - голос у Гаррі знову зміцнів, - я збагнув, що не можу закритися від усіх або… зламатися. Сіріус теж би цього не хотів, правда? І взагалі, життя таке коротке… от хоч би мадам Боунз, чи Емеліна Венс… наступним можу стати я. Та якщо так, - сказав він палко, дивлячись прямо в сині Дамблдорові очі, що світилися в сяйві чарівної палички, - нехай я заберу з собою стільки смертежерів, скільки зможу, і Волдеморта теж, якщо подужаю.

- Це сказано сином своїх батьків і справжнім хрещеником Сіріуса! - виголосив Дамблдор, схвально поплескавши Гаррі по спині. - Знімаю перед тобою капелюха… тобто зняв би, якби не боявся засипати тебе павуками.

А тепер, Гаррі, пов'язана з цим тема… я так розумію, що минулі два тижні ти отримував «Щоденного віщуна»?

- Так, - відповів Гаррі і серце його забилося швидше.

- Тоді ти мав помітити, що інформація про твої пригоди в залі Пророцтв не просто просочувалася, а текла рікою?

- Так,-повторив Гаррі. - І тепер усі знають, що я той…

- Ні не знають, - урвав Дамблдор. - У цілому світі тільки двоє знають повний зміст пророцтва, зробленого про тебе й Лорда Волдеморта. і вони обидва стоять зараз у цьому смердючому, повному павуків, сарайчику для мітел.

Однак це правда - те, про що багато хто здогадався, - що Волдеморт посилав своїх смертежерів викрасти пророцтво і що це пророцтво стосувалося тебе. Тобто я не помиляюся, вважаючи, що ти нікому не казав, що знаєш про зміст пророцтва? -Ні, - підтвердив Гаррі.

- Мудре загалом рішення, - схвалив Дамблдор. - Хоча, мені здається, ти можеш трохи послабити його незламність на користь пана Рональда Візлі та панни Герміони Ґрейнджер. Так, - уточнив він, відповідаючи на здивований погляд Гаррі, - я гадаю, що їм варто знати. Ти зробиш їм ведмежу послугу, якщо не поділишся такою важливою для тебе інформацією.

- Я не хотів…

- … їх тривожити чи лякати? - докінчив за нього Дамблдор, позираючи на Гаррі поверх окулярів, схожих на два півмісяці.-Чи, може, зізнатися, що ти й сам стривожений і наляканий? Гаррі, твої друзі тобі потрібні. Ти ж сам слушно сказав, що Сіріус не хотів би, щоб ти від усіх закрився.

Гаррі нічого не відповів, але Дамблдор, здається, і не потребував відповіді. Він продовжував: - Ще одна - інша, хоч і пов'язана з попередньою, тема. Я хотів би цього року провести для тебе кілька приватних уроків.

- Приватних… з вами? - здивувався Гаррі, забувши гіркі роздуми.

- Так. Пора мені серйозніше взятися за твою освіту.

- А чого ви мене будете навчати, пане професоре?

- Та трошки того, трошки сього, - безтурботно відповів Дамблдор. Він нічого не уточнював, тож Гаррі запитав ще про одне, що його трохи непокоїло.

- Якщо я ходитиму на уроки до вас, то вже не муситиму вивчати блокологію у Снейпа, так?

- У професора Снейпа, Гаррі… Ні, не муситимеш.

- Добре,-полегшено зітхнув Гаррі, - бо це був…Він замовк, щоб не вибовкати те, що думав насправді.

- Думаю, найкраще тут підійде слово «провал», - кивнув Дамблдор.

Гаррі засміявся.

- Тобто я тепер не часто бачитиму професора Снейпа, - радів Гаррі, - бо він не дозволить мені вивчати настійки, якщо я не отримаю відмінну СОВу, а я знаю, що такого не буде.

- Не варто рахувати сов, доки їх не отримаєш, - серйозно мовив Дамблдор. - Що, до речі, може статися вже сьогодні. І ще два моменти, Гаррі, перш ніж попрощатися.

По-перше, я хотів би, щоб відтепер ти постійно мав при собі плащ-невидимку. Навіть у Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?

Гаррі кивнув.

- А по-друге, на час твого перебування тут «Барлогові» надано найвищу охорону, на яку тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі… наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди. Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.

- Я розумію,-швидко погодився Гаррі.

  25