Последние отзывы

  24  

- До побачення, - попрощався Гаррі.

Вони вже підходили до дверей, коли ззаду пролунав крик.

- Добре, добре, згоден!

Дамблдор озирнувся й побачив, що Слизоріг стоїть ні живий ні мертвий у дверях вітальні.

- То ти повертаєшся з пенсії.

- Так-так.-нетерпляче повторив Слизоріг - Мабуть, я здурів, але так.

Чудово, - засяяв Дамблдор.-Тоді, Горацію, побачимося першого вересня.

- Побачимося, смію сподіватися,-буркнув Слизоріг Коли вони вже йшли садовою доріжкою, навздогін їм

Долинуло:

- Дамблдоре, я вимагаю вищої платні!

Дамблдор засміявся. За ними зачинилася хвіртка, й вони почали спускатися з пагорба крізь темний вируючий

- Гаррі, ти молодець, - похвалив Дамблдор. -Та я ж нічого не робив, - здивувався Гаррі. - Ще й як робив. Ти чітко показав Горацієві, що зможе він здобути, повернувшись у Гоґвортс. Він тобі сподобався?

Гаррі не знав, сподобався йому Слизоріг чи ні. Той ніби й мав деякі приємні риси, але водночас здавався пихатим, І, хоч дуже це заперечував, був аж занадто здивований тим, що з маґелки може вийти добра чарівниця.

- Горацій, - Дамблдор позбавив Гаррі необхідності все пояснювати, - любить комфорт. І ще любить товариство відомих, успішних і могутніх осіб. Тішить себе думкою, що може на них впливати. Сам він ніколи не прагнув посісти трон; він надає перевагу задньому сидінню… там, бачиш, для нього більше місця. У Гоґвортсі він завжди добирав собі улюбленців, іноді через їхнє честолюбство чи розум, іноді через привабливість чи талант, але він мав безпомильний нюх на тих, хто згодом досягав визначних успіхів у різних галузях. Горацій створив довкола себе своєрідний клуб своїх улюбленців, перезнайомлюючи їх, нав'язуючи між ними корисні контакти, причому завжди з певною вигодою для себе - чи у вигляді подарованої коробки своїх улюблених зацукрованих ананасів, чи як нагоду відрекомендувати перспективного молодого кандидати на місце в службі зв'язку з ґоблінами.

Гаррі раптом яскраво уявив величезного роздутого павука що плете навколо себе павутину і смикає то за ту, то за ту ниточку; підтягаючи ближче великих смачних мух

- Я тобі це все розповідаю, - вів далі Дамблдор, - не для того, щоб налаштувати проти Горація… або, як маємо його тепер величати, професора Слизорога… а для того, щоб ти був напоготові. Він обов'язково спробує додати тебе, Гаррі, до своєї колекції. Ти став би там найкоштовнішим каменем: «Хлопчик, що вижив»… або, як тебе тепер називають, "Обранець".

На цих словах Гаррі відчув холод, який не мав нічого спільного з туманом, що їх оточував. Йому згадалися інші слова, почуті кілька тижнів тому, слова, що мали для нього жахливе й особливе значення:

"Разом їм жити не судилося…" Дамблдор зупинився біля церкви, яку вони проминали раніше. - Прийшли, Гаррі. Тримай мене за руку.

І хоч Гаррі вже був готовий до явлення, та все одно не отримав від нього великої втіхи. Коли тиск зменшився і він знову міг дихати, то виявив, що стоїть біля Дамблдора на сільській дорозі, а попереду видніється кривобокий силует його другої найулюбленішої в світі будівлі - «Барлогу». Розвіявся жах, яким він щойно був охоплений- вигляд цієї хати не міг не поліпшити йому настрою. Там був Рон… а ще місіс Візлі, котра куховарила найкраще за всіх на світі…

- Гаррі, якщо не заперечуєш, - сказав Дамблдор, коли вони зайшли у двір, - я хотів би перемовитися з тобою кількома словами, перш ніж попрощатися. Наодинці. Може, отут?

Дамблдор показав на занедбану кам'яну прибудову, де Візлі тримали свої мітли. Розгублений Гаррі зайшов за Дамблдором у скрипучі дверцята приміщення, трохи меншого середнього розміру шафу. Дамблдор засвітив кінчик своєї чарівної палички, щоб та палала, як смолоскип, і всміхнувся до Гаррі.

- Сподіваюся, ти мені пробачиш, що про це згадую, Гаррі, але я радий і навіть трохи пишаюся тим, як ти добре даєш собі раду після всього, що сталося в міністерстві. Дозволь мені сказати, що Сіріус, мабуть, теж би тобою пишався.

Гаррі проковтнув слину, у нього пропав голос. Він не думав, що зможе говорити про Сіріуса. Боляче було чути, як дядько Вернон питав: «Його хрещений батько мертвий?». Ще гірше було, коли Сіріусове ім'я мимохіть згадав Слизоріг.

- Це жорстоко, - м'яко вів далі Дамблдор, - що ви з Сіріусом так мало бували разом. Таке гірке завершення дружби, що мала тривати довго.

Гаррі кивнув, пильно втупившись у павука, що ліз по капелюхові Дамблдора. Він бачив, що Дамблдор усе розуміє, можливо, навіть підозрює, що доки йшов його лист, Гаррі увесь той час у Дурслів тільки й робив, що лежав на ліжку, нічого не їв і дивився в затуманене вікно, а на душі в нього була холодна пустка, яку він звик пов'язувати з дементорами.

  24