Последние отзывы

  23  

- Дивно, як воно іноді буває, правда?-сказав Слизоріг.

- Не дуже, - холодно озвався Гаррі.

Слизоріг здивовано на нього глянув. - Не думай, що я упереджений! Ні-ні-ні! Хіба ж я щойно не казав, що твоя мама була моєю найулюбленішою ученицею за всі роки? А ще ж був Дерк Кресвел наступного після неї року - тепер він, звісно, голова служби зв'язку з ґоблінами, - теж з родини маґлів. дуже обдарований учень, і досі постачає мені надійну інформацію про те, що діється в Ґрінґотсі!

Слизоріг аж застрибав, самовдоволено всміхаючись, і вказав на комод, де в блискучих рамках стояло безліч фотографій з рухливими крихітними постатями,

- Усі колишні учні, з підписами. Там є Варнава Каф, видавець «Щоденного віщуна», він завжди з цікавістю вислуховує мої коментарі останніх подій. Тоді Амброзій Флум з «Медових руць»… на кожен день народження присилає великий кошик, а все тому, що я зумів представити його Цицероні Гаркіс, яка запропонувала йому першу роботу! А там ззаду… витягни шию й побачиш… це Ґвеноґа Джонс, капітанка «Гарпій з Голігеду»… усі завжди дивуються, коли чують, що я з «Гарпіями» запанібрата, й коли завгодно дістаю безкоштовні квитки!

Ця думка страшенно його підбадьорила.

- І всі ці люди знають. як вас знайти, щоб вам щось вислати? - запитав Гаррі, який не міг зрозуміти, чому це смертежери досі не напали на слід Слизорога, якщо він спокійно отримує кошики з солодощами, квитки на квідич та ще й приймає відвідувачів, спраглих до його порад і коментарів. Усмішка зникла зі Слизорогового обличчя ще швидше, ніж кров зі стін.

- Та звісно, що ні,-заперечив він, дивлячись на Гаррі. - Я ні з ким не спілкуюся вже цілий рік.

Гаррі здалося, що сказані слова приголомшили й самого Слизорога; якусь мить він був наче сам не свій. Тоді стенув плечима.

- У такі часи обачний чарівник намагається голови не піднімати. Дамблдорові добре говорити, але якщо я зараз обійму якусь посаду в Гоґвортсі, то це буде те саме, що проголосити свою відданість Орденові фенікса! І хоч я переконаний. що всі вони чудові, відважні й таке інше, та мені особисто не до вподоби рівень смертності…

- Щоб викладати в Гоґвортсі, не потрібно ставати членом Ордену; - заперечив Гаррі, не зумівши приховати презирливої нотки в голосі: важко було співчувати Слизорогові з його затишним існуванням, коли в пам'яті зринав Сіріус, який тулився в печері й харчувався щурами. - Більшість учителів до Ордену не належать і нікого з них ще не вбили… хіба що Квірела, але він отримав по заслузі, бо працював на Волдеморта.

Гаррі був переконаний, що Слизоріг - з тих чаклунів, які не можуть чути вимовлене вголос ім'я Волдеморта. і Слизоріг його не розчарував: він здригнувся і обурено верескнув, але Гаррі не звернув уваги. - Я вважаю, що доки Дамблдор - директор, учителі перебувають у більшій безпеці, ніж усі інші; він же єдиний, кого боявся Волдеморт. Згодні? - вів далі Гаррі

Слизоріг якусь мить дивився перед собою, ніби обмірковував слова Гаррі,

- Так. це правда, що Той-Кого-Не-Можна-Називати ніколи не рвався до бою з Дамблдором, - неохоче пробурмотів він. - І ніхто, мабуть, не заперечить, що раз я не долучився до смертежерів, то Той-Кого-Не-Можна-Називати навряд чи вважає мене другом… у такому разі, можливо, мені буде безпечніше трохи ближче до Албуса… не прикидатимусь, ніби смерть Амелії Боунз мене не вразила… якщо вона, з її міністерськими зв'язками та захистом…

До кімнати увійшов Дамблдор і Слизоріг аж підскочив, ніби забув, що той перебуває в будинку.

- Ой, Албусе, це ти. - пробелькотів він. - Щось тебе довго не було. Проблеми зі шлунком?

- Та ні, зачитався маґлівськими журналами, - відповів Дамблдор. - Люблю розглядати узори для плетіння. Ну, Гаррі, ми так довго зловживаємо Горацієвою гостинністю, час нам уже йти.

Анітрохи не бажаючи тут затримуватися, Гаррі схопився на ноги. Слизоріг такого, здається, не чекав.

- Ви йдете?

- Йдемо. Я ж бачу, що справа безнадійна.

- Безнадійна?…

Слизоріг помітно стривожився. Він заламував товсті пальці й метушився, дивлячись, як Дамблдор зав'язує дорожню мантію, а Гаррі затягує на куртці замок-блискавку.

- Шкода, Горацію, що ти відмовляєшся від цієї роботи. - сказав Дамблдор, піднімаючи на прощання неушкоджену руку. - У Гоґвортсі були б раді тебе бачити. Хоч ми й дуже посилили заходи безпеки, та все одно можеш приїжджати в гості, коли заманеться.

- Так…ну… дуже люб'язно… як то кажуть…

- Тоді бувай.

  23