106 
Тенґо переклав слухавку з однієї руки в другу. Доводилося якось устигати за розвитком ситуації.
— До речі, Ебісуно-сенсей уже не вчений? Звільнився з університету й книжок не пише.
— Так, порвав зв'язки з наукою. Був першокласним ученим, але, видно, не сумує за світом академізму. Вже давно не знаходив спільної мови з авторитетами й організаціями. Загалом єретик.
— І ким же він тепер працює?
— Здається, біржовим маклером, — відповів Комацу. — Консультує, куди робити інвестиції. Збирає на стороні купу грошей і, пускаючи їх в оборот, отримує прибуток. Безвилазно сидить у горах і підказує, які акції купувати або продавати. Має надзвичайну інтуїцію. Створив свою систему аналізу інформації. Спочатку забавлявся цим, а потім обрав собі таке заняття основною професією. Ось така історія. У цьому світі він начебто досить відомий. Одним словом, не бідний.
— Я не зовсім розумію, який зв'язок існує між культурною антропологією та акціями фондової біржі.
— Загалом ніякого. А от для нього існує.
— І заглянути на дно його душі будь-кому зась.
— Це правда.
Якийсь час Тенґо натискав пальцем на скроню. Потім зречено сказав:
— Післязавтра, о шостій вечора, зустрінусь, як завжди, у кав'ярні в Сіндзюку з Фукаері і домовлюся з нею щодо проведення прес-конференції для журналістів. Цього досить?
— Це заплановано, — відповів Комацу. — Тільки от що, Тенґо-кун, в той час не думай про якісь складні речі, а віддайся плинові подій. Бо така нагода трапляється в житті нечасто. Це світ гарного шахрайського роману. Приготуймося до будь-яких несподіванок і відчуймо густий запах переступу. Насолодімося крутим спуском униз. А як опинимося на краю водоспаду, то падаймо красиво разом.
Через два дні, надвечір, Тенґо зустрівся з Фукаері в кав'ярні в Сіндзюку. На ній був легкий літній светр, з-під якого виразно випиналися її груди, і тісні синюваті джинси. Волосся — пряме, довге, шкіра — лискуча. Навколишні чоловіки раз у паз так і зиркали на неї. Тенґо відчував їхні погляди. Однак вона, здається, цього не помічала. Ясна річ, якщо така дівчина отримала премію молодого автора від літературно-мистецького часопису, то, можливо, це стане невеликою сенсацією.
Фукаері вже повідомили, що «Повітряна личинка» отримала премію. Та по ній не було видно, що вона тим особливо втішена або схвильована. Здавалось, їй було однаково, отримала вона премію чи ні. Стояв по-літньому теплий день, але вона замовила гарячого какао. І тримаючи чашку обома руками, пила його, як щось дорогоцінне. Про прес-конференцію вона не знала, однак, почувши про неї, ніяк не відреагувала.
— Ти знаєш, що таке прес-конференція?
— Прес-конференція… — повторила Фукаері.
— Зберуться журналісти газет, часописів і ставитимуть тобі на сцені різноманітні запитання. І фотографуватимуть. Можливо, приїдуть телевізійники. Запитання і відповіді передаватимуть по всій країні. Те, що сімнадцятирічна дівчина отримала премію молодого автора від літературно-мистецького часопису, — рідкісна річ, яка стане топ-новиною в суспільстві. Будуть розмови про те, що всі члени конкурсної комісії проголосували одноголосно. Бо таке буває нечасто.
— Ставитимуть запитання, — спитала Фукаері без запитальної інтонації.
— Вони ставитимуть, а ти відповідатимеш.
— Які запитання.
— Різні. Про твір, про тебе саму, твоє життя, майбутні плани. Можливо, варто зараз приготувати відповіді на такі запитання.
— Чому.
— Бо так буде безпечніше. Бажано уникнути непорозуміння й запинки у відповідях. Не завадить до певної міри підготуватися. Провести свого роду репетицію.
Фукаері мовчки пила какао. І дивилася на Тенґо так, ніби це її особливо не цікавить, але якщо він уважає, що треба, то… Іноді її очі були красномовнішими від її слів. Принаймні вони вимовляли набагато більше речень, ніж її рот. Але ж самими очима проводити прес-конференцію не годилося.
Тенґо вийняв з портфеля аркуш паперу й розгорнув його. На ньому він записав можливі запитання журналістів. Минулого вечора він довго сушив собі голову над ними.
— Я ставитиму запитання, а ти відповідатимеш, вважаючи мене журналістом.
Фукаері кивнула.
— Ти досі написала багато творів?
— Багато, — відповіла вона.
— Коли почала їх писати?
— Давно.
— Добре, — сказав Тенґо. — Можна відповідати коротко. Говорити зайвого не треба. Так добре. А замість тебе писала Адзамі?
106 
