очень нудно 
8 
Він почав безтямно ходити по кімнаті, висовуючи порожні шухляди й беручи якісь книги, а потім знову ставлячи їх на місце. У голові відлунювали окремі фрази з Рітиного інтерв'ю: присвятила цілий розділ взаєминам Поттера й Дамблдора… їх можна назвати хворобливими, навіть зловісними… замолоду він і сам розважався темними мистецтвами… я отримала доступ до джерела, заради спілкування з яким більшість репортерів залюбки пожертвували б своїми чарівними паличками…
— Брехня, — закричав Гаррі й побачив у вікні сусіда з газонокосаркою, що зупинився й стурбовано глянув угору.
Гаррі бухнувся на ліжко. Уламок розбитого дзеркальця відлетів убік. Він підняв його й покрутив між пальцями, думаючи й думаючи про Дамблдора та всю ту брехню, яку на нього вилила Ріта Скітер…
Яскраво—синій спалах. Гаррі заціпенів, а його порізаний палець знову ковзнув по зазубреному краєчку дзеркальця. Йому це уявилося, здалося. Він озирнувся, але стіна була хворобливого персикового кольору, що відповідав смакам тітки Петунії: там не було нічого синього, що могло б відбитися в дзеркальці. Він знову придивився до дзеркальної скалки й нічого не побачив, крім відображення власного зеленого ока.
Йому примарилося, іншого пояснення нема. Примарилося, бо він думав про покійного директора. Якщо в чомусь і можна бути певним, то це в тому, що погляд ясних синіх очей Албуса Дамблдора ніколи вже його не прониже.
— РОЗДІЛ ТРЕТІЙ —
Від'їзд Дурслів
Вхідні двері так грюкнули, що аж луна прокотилася по сходах, і почувся крик:
— Гей! Ти!
До Гаррі так зверталися ось уже шістнадцять років, тому він не мав жодних сумнівів, кого саме гукає дядько, проте відповів не одразу. Він ще й досі дивився на уламок дзеркальця, в якому, як йому здалося на часточку секунди, побачив Дамблдорове око. Аж коли дядько заревів: "ХЛОПЧЕ!" — Гаррі поволі звівся на ноги й пішов до дверей, зупинившись тільки, щоб сховати шматочок розбитого дзеркальця в рюкзак, набитий речами, які він візьме з собою.
— Та скільки ж можна! — гаркнув Вернон Дурслі, коли Гаррі нарешті з'явився на сходах. — Іди сюди, треба побалакати!
Гаррі зійшов униз, тримаючи руки в кишенях джинсів. Коли зайшов у вітальню, побачив там усіх трьох Дурслів. Вони були вбрані в дорожний одяг: дядько Вернон—у жовтувато—коричневу куртку на блискавці, тітка Петунія — в ошатне оранжево—рожеве, мов лососина, пальто, а Дадлі, дебелий, м'язистий і білявий двоюрідний брат Гаррі — в шкіряну куртку.
— Що? — запитав Гаррі.
— Сядь! — гримнув дядько Вернон. Гаррі підняв брови. — Будь ласка! — додав дядько Вернон і аж скривився, наче це слово подряпало йому горло.
Гаррі сів. Здається, він знав, про що йтиметься. Дядько закрокував туди—сюди, а тітка Петунія й Дадлі стурбовано стежили за його рухами. Нарешті, коли його велике бурякове обличчя аж зморщилося від зосередження, дядько Вернон зупинився перед Гаррі й заговорив.
— Я передумав, — повідомив він.
— Та невже? — глузливо обізвався Гаррі.
— Що за тон… — верескнула було тітка Петунія, проте Вернон Дурслі зупинив її помахом руки.
— Це все дурні балачки, — буркнув дядько Вернон, спопеляючи Гаррі свинячими очицями. — Не вірю я ані слову. Ми залишаємось тут і нікуди не ідемо.
Гаррі подивився на дядька, відчуваючи і роздратування, і задоволення. Вернон Дурслі постійно, щодоби, міняв думку ось уже з місяць, то запаковуючи, то розпаковуючи багажник в результаті кожної такої зміни настрою. Найбільше Гаррі сподобалось, коли дядько Вернон, не знаючи, що Дадлі поклав у його розпаковану валізу свої гантелі, спробував її підняти, щоб поставити в багажник, і впав, ревучи від болю й усе проклинаючи.
— Ти оце кажеш, — вів далі Вернон Дурслі, крокуючи туди—сюди по вітальні, — що нам — Петунії, Дадлі й мені — загрожує небезпека. Від… від…
— Таких, як я, правильно, — підтвердив Гаррі.
— Ну, але я в це не вірю, — повторив дядько Вернон, знову зупиняючись перед Гаррі. — Я півночі не спав, міркував, і вирішив, що це змова, щоб заволодіти моїм будинком.
— Будинком? — перепитав Гаррі. — Яким будинком?
— Оцим будинком! — заревів дядько Вернон, і на чолі в нього запульсувала жилка. — Нашим будинком! Ціни на будинки ростуть мов на дріжджах! Ти хочеш, щоб ми забралися звідси, а тоді зробиш якийсь там фокус—покус, і ми не встигнемо й моргнути, як усі документи будуть переписані на тебе і…
8 
