очень нудно 
10 
— Більше? — засміявся Гаррі. — Більше, ніж ті двоє, що колись на нас нападали? Авжеж більше, їх тут зараз сотні, може, навіть тисячі, бо вони живляться страхом і розпачем…
— Гаразд, гаразд, — ревнув Вернон Дурслі. — Ми все зрозуміли…
— Хочеться вірити, —сказав Гаррі, — бо коли мені стукне сімнадцять, усі вони — смертежери, дементори, можливо, навіть інферії, тобто мертв'яки, зачаровані темним чаклуном — зможуть вас знайти й неминуче на вас нападуть. А якщо ви згадаєте, як намагалися втекти від чаклунів, то, думаю, погодитесь на допомогу.
На короткий час запанувала тиша, в якій мовби відлунював гуркіт, з яким багато років тому Геґрід розтрощив дерев'яні вхідні двері. Тітка Петунія дивилася на дядька Вернена; Дадлі не зводив очей з Гаррі. Нарешті дядько Вернон гарикнув:
— А як же моя робота? Як школа Дадлі? Навряд чи те ледаче чаклунське кодло про це думає…
— Невже до вас не доходить?! — крикнув Гаррі. — Вони вас катуватимуть і вб'ють так само, як і моїх батьків!
— Тату, — голосно озвався Дадлі, — тату… я піду з тими людьми з Ордену.
— Дадлі, — аж здивувався Гаррі, — уперше в житті ти сказав щось розумне.
Він зрозумів, що виграв битву. Якщо Дадлі так перелякався, що готовий прийняти допомогу від Ордену, то його батьки долучаться до нього, і мови не може бути, щоб вони розлучилися зі своїм Дадічком. Гаррі глянув на годинник, Що стояв на каміні.
— Вони тут будуть хвилин за п'ять, — повідомив він, і, не Діждавшись відповіді від Дурслів, вийшов з вітальні. Перспек тива прощання — можливо, назавжди — з тіткою, дядьком та двоюрідним братом викликала в нього тільки позитивні емоції, проте відчувалась і певна ніяковість. Що треба казати одне одному на завершення шістнадцятирічного періоду взаємної неприязні?
Повернувшись до кімнати, Гаррі безцільно поторсав рюкзак, тоді пропхнув кілька горішків крізь ґратки Гедвіжиної клітки. Вони стукнули об дно, однак сова їх проігнорувала.
— Ми вже скоро поїдемо, зовсім скоро, — пообіцяв Гаррі. — І ти знову літатимеш.
Задзеленчав дзвінок у дверях. Гаррі повагався, а тоді вийшов з кімнати й зійшов по сходах: навряд чи Гестія й Дідалус самі дадуть раду з Дурслями.
— Гаррі Поттер! — пискнув схвильований голос одразу, як Гаррі відчинив двері. Низенький чоловік у рожево—бузко вому капелюсі низько йому вклонився. — Це для мене честь,
як завжди!
— Дякую, Дідалусе, — відповів Гаррі, обдаровуючи ніяко вою усмішкою чорняву Гестію. — Добре, що саме ви при були… оце вони — мої тітка, дядько й двоюрідний брат…
— Добрий вечір, родичі Гаррі Поттера! — радісно привітався Дідалус, заходячи у вітальню. Видно було, що Дурслям анітрохи не сподобалось таке привітання; Гаррі навіть подумав, чи не передумають вони ще раз. Побачивши чаклуна й відьму, Дадлі міцніше притулився до матері.
— Бачу, що ви вже спаковані й готові. Чудово! План, як вам уже казав Гаррі, дуже простий, — Дідалус вийняв з камі—зельки велетенського кишенькового годинника й уважно його розглянув.
— Ми вийдемо раніше за Гаррі. Оскільки вдаватись до чарів у вашому домі небезпечно, бо Гаррі ще неповнолітній, і це може дати міністерству привід його заарештувати, то миль з десять—п'ятнадцять ми проїдемо, а тоді вже й роз'яви—мося в безпечне місце, яке для вас підібрали. Ви ж, мабуть, умієте водити машину? — чемно спитав він дядька Вернона.
— Чи я вмію?… Та ж ясно, що вмію водити! — бризнув слиною дядько Вернон.
— Дуже мудро з вашого боку, сер, дуже мудро, бо в мене голова макітриться від усіх тих кнопок і ручечок, — зрадів Дідалус. Йому явно здавалося, що він цим лестить Вернону Дурслі, однак той з кожним Дідалусовим словом помітно втрачав віру в надійність цього плану.
— Навіть водити не вміють, — пробурмотів він тихенько й обурено настовбурчив вуса, та, на щастя, ні Дідалус, ні Гестія його не почули.
— А ти, Гаррі, — продовжував Дідалус, — зачекаєш тут своїх охоронців. У нас сталися невеликі зміни…
— Як це розуміти? — миттю озвався Гаррі. — Я думав, Дикозор прибуде й забере мене "Явленням—пліч—о—пліч".
— Не вийде, — скупо зронила Гестія. — Дикозор тобі сам пояснить.
Дурслі, що все це слухали, нічого не розуміючи, аж підскочили, коли хтось голосно верескнув: "Скоріше!"
Гаррі роззирнувся по кімнаті й аж тоді збагнув, що голос лунав з Дідалусового кишенькового годинника.
— І справді, скоріше. Графік у нас напружений, — сказав Дідалус, показуючи на годинника, а тоді поклав його назад у камізельку. — Гаррі, треба узгодити час твого виходу з будинку з роз'явленням твоєї родини. Щоб дія закляття припинилась, коли ви всі будете в безпечному місці. — Він повернувся до Дурслів. — Ну, що, всі спаковані й готові вирушати?
10 
