Последние отзывы

  76  

Повірив. Тому й дзвонити не став. Розшукав ключ у кишені, у замок вставив.

А тут двері й відчинилися. Жанночка всміхається, ручки до Крупки тягне: — Ігорчику!.. Чому такий сумний? А я за тобою скучила. У ліжечко! У ліжечко! Ніякої вечері!

Ну, це вже було. Як Катерина переселилася до Крупчиних батьків, Жанноччині уроки кулінарії зійшли нанівець, але відсутність гарячої їжі вона з успіхом компенсувала гарячим тілом. Протестувала тільки Крупчина виразка. Крупка розкрив рота і вперше від дня знайомства із Жанночкою ляпнув таке, що та отетеріла:

— Пішла геть!

Відштовхнув Жанночку і побіг у кімнату.

— Ти мене розлюбив… — почала була Жанночка, але зметикувала: традиційні методи сьогодні не допоможуть.

Крупка тремтячими руками відчинив сейф, чого не робив уже давненько. Усе якось не до того було. Почуття, бач, заполонили.

Сейф світив порожниною. Крім пекторалі, з нього зникла колекція срібних монет, яку Крупка-молодший стягнув свого часу в батька-професора і якою пишався. А також…

— Жіночі грецькі прикраси, оберіг зі слонової кістки, нефритова фігурка Будди, срібна тарілка доби Наполеона… — Крупка вив од жаху. Пропало все.

Кинувся до полиць, ущент заставлених. Перший ряд старожитностей стоїть, а у глибині полиць… Порожньо.

— Божечку! Що це?! — заволав.

Поглядом навкруги — порожньо, порожньо… О! Жанночка стоїть. Крупка на неї — очима зболілими.

Жанночка цілком відповідала драматизмові моменту. Дурними питаннями не мучила, коників не викидала. Сувора, серйозна… Соратниця. — Ігоре… Треба йти до міліції.

— Якої… міліції?!

Жанночка лобика насупила — замислилася, значить. Потім у долоньки — лясь!

— Знаю… Знаю! — до Крупки. — Це Катерина… Тільки вона могла. Як полиці від пилу витирала, то все розглядала — не відірвати! А ти сам подумай… Жили ми собі й горя не знали. А як вона з'явилася…

— Гадаєш? — Крупка вхопився за Жанноччину думку, як утопаючий за соломинку.

— Нема ніяких сумнівів. Ти дуже довірлива людина. Привів додому бозна кого, дозволив жити. А вона ж — босота! У ґумових чоботях припхалася. Мабуть, продала безцінні скарби за безцінь.

— Пектораль!.. — Крупка повалився на диван і заплакав.

— Що?.. — обережно запитала Жанночка.

— Мою пектораль… Ширман купив усього за п'ять тисяч доларів. Їй ціна — півмільйона… Я цього не переживу.

Крупка-молодший ридма ридав на дивані. Жанночка кусала губи зі співчуття. Не втрималася — розплакалася. Вчасно. Крупка підвів голову, Жанночку до себе притис:

— Сонечко… Прости мені… Я, грішним ділом, подумав був…

— На мене?

— Ну… Я досі не можу повірити, що мене могла щиро покохати така неземна красуня, як ти…

— Не час стосунки з'ясовувати! — Жанночка тіпнула Крупку за плечі. — Іди до Катерини, Ігорчику! Може, ця сволота ще не все розпродала…

— Підеш зі мною? — попросив Крупка-молодший.

— Ні за що! Буду дім стерегти! — відказала хоробра Жанночка. — А раптом… Тут же ще стільки всього…

Крупка — у коридор. Жанночка — за ним:

— Стій! Сховай найцінніше до сейфа.

— Яка ти в мене розумниця! — Крупка поліз до полиць.

Жанночка шийку витягла — спостерігає. Крупка — за двері. Жанночка — до телефону…

Ігор Крупка увірвався до квартири батьків, коли Катерина була вже далеко.

— Де? Де вона? — з порога.

— Твоя протеже? — уточнила мама Тася.

— Де Катерина? — І до кімнати, де сам дівча отаборив. Порожньо.

— Да что случилось, Игоречек? — Тася синові.

— Вона мене обікрала! Де вона? Тася похитала головою й оголосила:

— Эта мерзавка пыталась совратить твоего отца!

— Де вона?! — загорлав Крупка-молодший.

— Сбежала! И нас тоже обокрала. Папиного мопса прихватила. Какая черная неблагодарность!

Крупка-молодший сів прямо на підлогу й завив.

— Ненавижу! Ненавижу! — чогось перейшов на російську.

— Что случилось? — визирнув із кабінету професор.

— Мерзавка, которая тебя совращала, обокрала Игоречка! — пояснила Тася. Схопилася за серце: — Где валидол?

— Куди вона пішла? — Ігор підвівся. Розгублено озирався, ніби Катя десь зовсім поряд.

— А кто ее знает?! Бродяжка и есть бродяжка, — сказала Тася. — Обедать будешь?

Крупка послав маму разом із батьком-професором під три чорти й вилетів на вулицю.

Мело. Присів на низький парканчик, де раніше сиділа Катерина.

  76