Последние отзывы

  75  

Після економічно вигідного походу на вернісаж до Крупки-молодшого потроху почала повертатися віра у безкорисливе кохання в окремо взятому випадку. Аж поки одного дня не зателефонував йому на роботу Соломон Ширман, відомий київський антиквар і колекціонер.

— Пане Крупко, — сказав, — мушу вас засмутити…

— Що сталося? — Ігор спершу подумав був, що остання експертна оцінка, яку він робив для салону Ширмана, виявилася не дуже компетентною.

— Ви, пане Крупко, як з'ясувалося, не єдиний володієте скіфською пектораллю…

Крупка-молодший розсміявся.

— Цього не може бути, пане Ширман.

— А ви забіжіть до мого салону цими днями… Я випадково і дуже дешево придбав пектораль, кращу за вашу… — Соломон Ширман на мить замовк, а потім зізнався: — Це я вихваляюся. Моя пектораль не краща за вашу. Така сама… Така сама унікальна і прекрасна.

Яке там «цими днями»! Крупка-молодший погнав до Ширманового салону через п'ять хвилин після дзвінка. Щось наплів студентам, відмінив лекцію — і гайда.

Соломон Ширман побачив Крупку-молодшого, всміхнувся:

— Добрий день, пане Крупка! Побився із Софочкою об заклад, що примчитеся сьогодні ж, не пізніш як за годину! — Ігоре Богдановичу, я милосердніша, ніж Соломон, — до салону вийшла Софія Ширман. — Я дала вам більше часу.

Цілісіньких три години.

— Обоє не вгадали, — нервово засіпався Крупка-молодший. — Якби я міг, я б тієї ж миті опинився тут. Не мучте… Показуйте.

Соломон Ширман зачинив салон, дістав із сейфа велику полотнину, поклав на стіл перед Крупкою:

— Хочу, щоб ви відчули ейфорію відкриття. Розгорніть самі… Це — диво!.. — Соломон молитовно склав руки біля грудей, очі заблищали. — Ну ж бо! Сміливіше…

Крупка-молодший задихнувся.

— Так… Зараз… — ніжно відхилив один краєчок полотнини, другий… — Що?! — крикнув. Відскочив, як олень від гадюки.

— Пане Крупка! Що сталося? — здивувався Соломон. Ігор затрусився, вхопився руками за три волосини на лисині:

— Соломоне… Соломоне… Це моя пектораль! Моя… Ось… Дивись… — Він підскочив до столу, потім відсахнувся. Заплющив очі: — Буду описувати, а ви із Софією звіряйте. Я кожен міліметр своєї пекторалі знаю… Кожен міліметр. І Крупка-молодший почав перераховувати прикмети й вади пекторалі. Соломон і Софія Ширмани схилилися над прикрасою. — …І останнє, — Крупка-молодший не втримався, розплющив очі, — на застібці щербина… Як від ножа чи кинджала. Є? — Є… — прошепотіла Софія. Соломон Ширман слова мовити не міг.

Довго мовчали. Ігор бараном дивився на старовинну скіфську прикрасу, а в голові така купа запитань… І жодного — з оптимістичною відповіддю.

Софія Ширман принесла коньяк і валер'янку.

— Завжди повинна бути альтернатива, — мовила сумно і сіла поряд із чоловіком.

Соломон обрав коньяк. Перекинув два келишки підряд. І врешті сказав:

— Пане Крупка, я вас дуже поважаю. Ви — справжній колекціонер. Тому, як справжній колекціонер, ви зрозумієте рішення, яке я прийняв…

Крупка-молодший знову затрусився. Знав він. Знав… Сам би так зробив. Але — як пережити?!

— Якби ви заявили про зникнення пекторалі, описали її прикмети й передали заяву до правоохоронних органів…

Якби після цього правоохоронні органи прийшли до мене і знайшли пектораль… Я б віддав її вам. А так…

— А так… От ви прийшли до нас, побачили пектораль, змогли розглядіти її вади… Після цього легко говорити, що пектораль ваша, — поставила Софія Ширман крапку в розмові.

— За скільки? — прошепотів Ігор.

— Усього п'ять тисяч доларів, — не зумів приховати радості Ширман.

Крупка-молодший надзусиллями змусив себе підвестися. Голова йшла обертом. — Ігоре Богдановичу, може, коньячку? — спитала Софія.

— Дякую, — Крупка-молодший вийшов із салону на автопілоті.

Ширмани дивилися услід.

— Соломоне, ти дуже мудра людина, — винесла вердикт Софія. — Якби ти не запросив його сьогодні, то пектораль довелося б повернути.

Соломон ніжніше, ніж дитину, загорнув у полотнину пектораль, поклав у сейф.

— А може, Ігорові пощастить і він знайде подібну пектораль, — згадала Софія про жалі.

— Ні, Софо, ця пектораль унікальна. Єдина у світі. Нам дуже пощастило, що Крупку обікрали… Ігор не пам'ятав, як дістався Подолу. Логіка підказувала подальший розвиток подій: він відчиняє двері квартири — порожньо. Розгардіяш, усе розкидане, ані колекції, ані Жанночки…

  75