Последние отзывы

  35  

— Прошу…

— А туалет? — подав голос Денис.

— За хатою, — татко каже. — Гайда покажу… Учені похнюпилися, але за татком рушили.

Катерина з татком і мамкою сиділи у кімнаті на дивані. Чекали, поки гості вмиються.

На кухні Ігор і Денис розгублено дивилися на таз із гарячою водою.

— Я думав, у них є ванна, — прошепотів Денис.

— А я думав, нам хоч два тази з водою наллють, — відшепотів Ігор.

— Здається, щедро тут наливають тільки горілку, — спробував пошуткувати Денис.

— Ти краще придумай, як нам удвох ув одному тазу помитися, — сказав Ігор.

— Помитися? — хмикнув Денис. — Ще скажи — душ прийняти! Ігор озирнувся навкруги. Поліз до мисок на полиці.

— Я собі в миску віділлю трохи води і хоч обличчя вмию, — заходився.

А у вітальні татко дратувався.

— Що вони так довго роблять?

— Та не кипи, Льончик, — мамка йому. — Бач, гості вигідні… Заробимо трохи.

— Стільки бовкаються, що вже, мабуть, вечеря прохолола, — татко бурчить.

— Підігрію, Льончику, — мамка сміється. — Тобі б оце тільки їсти. Ігор із Денисом одна назва, що помилися. В очі побризкали, по шиях мокрими долонями поляпали. Готово! — І добре! — мамка їм. Таз ухопила, надвір вискочила.

Денис руками розвів.

— Не встигаю я за вашою Дариною, Льоня! Хотів допомогти, а вона вже… — каже.

— Не чоловіча то справа — тази носити, — татко йому. — Сідайте до столу, повечеряємо. І ставить на стіл пляшку.

Мамка в хату вскочила, на пляшку зиркнула. Промовчала. І вчені пручаються:

— Не треба пити…

Денис навіть таємницю відкрив:

— Ми у райцентрі джипа лишили, а в ньому два ящики коньяку. Зумисне лишили, — бреше, бо не казати ж, що на горбі нести не хотілося. — Ми приїхали село досліджувати, а не пити. До того ж, на поминках…

— Е-е-е, хлопці, тут ваша неправда, — татко їм. — Де ви таке в Україні бачили, щоб гості у хату, а хазяї пляшку не виставили? От ви Україну досліджуєте — то скажіть: є в Україні таке місце, де від гостей пляшки ховають?

Учені плечима знизали.

— Хіба по одній? — кажуть.

— По одній, по одній, дві за раз не наллю, — татко каже і вже наливає.

Пляшку справно прикінчили. Ще до того, як тарілки спорожніли. Спочатку Сашка пом'янули, потім за українську науку випили, третю — гості наполягли — за жінок. Потім — за хазяїв, потім…

— Давайте вип'ємо за Шанівку вашу чудесну, — підхопився Денис.

— Зара… — татко каже і нову пляшку дістає.

Гості захміліли і вже не просили хазяїв пісень співати. Денис одне зумів вимовити:

— А… де… — …спати будете? — здогадалася мамка. — Уже постелила. У вітальні на ліжку.

Гості попадали, а татко з мамкою надвір вийшли. І Катерина за ними.

— От ці городські, зовсім пити не вміють, — сказав татко і задимів цигаркою.

— Слабі, — погодилася мамка. — А як нам, Льончику, краще завтрашній день розпланувати?

— Поки проспляться, худобі дамо, корову подоїш. Я збігаю до Залусківського, відпрошуся, бо казав, щоб я кролями його зайнявся: тре' йому забити голів двадцять. На базар хтів везти. Катерина гостям сніданок організує. А потім лопати в руки — та на курган, — татко командує.

— Мо' я до школи? — Катерина питає.

— Яка там школа, — татко буркнув. — Цить мені з твоєю школою. Аби бігати сюди-туди, а потім дурного ліфчика просити. Ото й зароби на свій ліфчик.

— Ой, Льончику, ще наробиться дитина, — мамка зітхає.

— Ти мені, жінко, дурного не мели! — татко їй. — Чи хочеш, щоб воно ледачим виросло?!

— Таж мала ще… — мамка.

— Як ліфчики дурні, то й не мала, а як працювати — мала? — татко злиться.

— Та годі вже, — мамка й собі пихкає. — Ходімте краще спати!

— А де ви ляжете? — Катерина очима кліпає. — На вашому ж ліжку гості хропака задають.

— Підемо на солому в сарай, — мамка каже. — А ти тихесенько до своєї кімнатки йди.

— Мамо… Холодно вже. Та й сором, — Катерина їй. — Гості проснуться, запитають: а де, дівчино, твої батьки? І що мені казати? Що ви в соломі?

— А ти, доню, скажи… Мовляв, на дачі батьки ночують. Урожай стережуть, — мамка сміється.

— На якій іще дачі? — Катерина й собі сміється. — Де це в Шанівці дачі об'явилися… І з поля вже зібрали все чисто.

— А їм звідки знати? — мамка роз'яснює. — Вони ж городські…

Зранку Катерина тричі чайник на вогонь ставила. Усе хотілося їй одразу гостей гарячим чаєм пригостити. А вони знай собі сопуть. — І коли вони працюють? — не розуміла.

  35