Последние отзывы

  23  

— Ні, я шукатиму. В мене донька вдома все зробить. І ще комусь допоможе. Давайте вже далі шукати, бо серце розривається.

— А де? — з такою гіркотою спитав татко, що мамка заплакала. А й справді? Усе навкруги оббігали. Наче крізь землю хлопці провалилися.

— Мої вони поїхали із села геть, — сумно сказала Ничипориха. — Онде як люди… Пам'ятаєте? Жили собі, а ранком прокидаємося — ще одну хату покинуто. І все нишком. Жоден не казав: «Поїду із Шанівки!» Мо' й вони?..

— Не вірю! — закричала Тамарка, як навіжена. — Мій Сергій нікуди із села не збирався. Не збирався!

— Не вірю… — прошепотіла безсила Раїса. Вона сиділа просто на землі і притискала до грудей закривавлене простирадло.

— Устань уже, — Роман допоміг дружині підвестися. — Ще сама зляжеш, кому краще?

— А може, тобі й краще, — із шаленим вогником ув очах раптом заговорила Раїса. — Ти ж розлучитися хотів… У покинуту хату перебратися… А синочок заважа-ав! Ой, і заважав тобі синочок єдиний, бо ж соромно тобі, паскуді, йому в очі дивитися. Та це ти його вбив! Ти, проклятий…

— Що ти верзеш, дурна?! — Роман брови звів, руку в кишеню сунув, намацав пасмо волосся, стис його. — Я не те що інші… Вбивць не наймаю…

Мамка — очі на лоба, за татка вхопилася. Шепоче:

— Льончику… Як він узнав? Ти сказав?

— Чи я здурів? — татко каже. А тут Ничипориха:

— Ой, дивіться! Дивіться ж! Іще не було такого… Це ж світ перевернувся!

Шанівці глянули туди, куди вказувала тремтячою рукою стара Ничипориха. І побачили те, чого в Шанівці, дійсно, ще ніколи не було. Вулицею Імені Леніна до них ішла баба Килина з Рудим і Чубчиком.

— Матір Божа! — злякалася мамка. — Щоб Килина в Шанівку спустилася від своєї мазанки?! Це ж і справді світ перевернутися має.

Юрба заніміла, наче хто рота всім позатикав. Стоять шанівці і трусяться, ніби баба Килина — то страшний суд. Дошкандибала баба до шанівців:

— Хай Бог помагає…

Поглядом Тамарку відшукала, підійшла до неї і протягує щось.

Тамарка руку простягла — і в сльози.

— Та це ж Серьоженьки хрестик!.. І спитати боїться.

Баба Килина на камінь біля постаменту сіла, пси поряд примостилися.

— Учора надвечір… Знайшла хлопця в корівнику. Якби до вас ішла, час би згаяла. Не вижив би… Трави дала, аби не помер хоч добу, та потягла до килимівського ветеринара Петра.

— Нащо? — прошепотіла Тамарка.

— Я його од смерті врятувала колись. У нього «жигуль» є. І серце є. Притягла й наказала хлопця в місто везти. До лікарні… Операція йому потрібна. Термінова. І… молюся, щоб Петро встиг. Усе.

— А де… — шепоче Роман.

— Де другий — не знаю, — баба йому. — Ніби серед нас іще… А на землі — не бачу…

— Яка операція? — Тамарка ридає. — Що із Сергієм? Що з моїм синочком?! Хто його скривдив?

— Не відаю, — баба їй. — Їдь до міста, лікарі краще за бабу все пояснять.

Килина підвелася й пішла геть, а юрба з тим самим страхом і шаною дивилася їй у спину.

За двадцять хвилин Тамарка залила в «пиріжок» бензину, зібрала сякої-такої їжі, гроші в пазуху запхала та загальмувала біля постаменту.

— Раю! Чуєш? — гукнула до Раїси, яка так і сиділа на землі під постаментом із простирадлом у руках. — Поїхали зі мною. Мо' в Сергія взнаєш, де Сашку шукати… — Їдь, жінко, — тихо попросив Роман. — А ми тут із мужиками далі шукати будемо.

— Не поїду, — захитала головою Раїса. — Серцем чую…

Десь він поряд, синочок мій…

Катерина сиділа у своїй кімнатці, дивилася на рожеве скляне пальто. І таке воно їй огидне здавалося, ніби винувате у чомусь.

Мамка вранці в хату заскочила.

— Ти й не лягала?

— Хлопці знайшлися?

— Сергія баба Килина до міста у лікарню відперла, а Сашку не знайшли. Я чого… Хліба із салом візьму, бо аж звело в животі, й побіжу.

— Куди? — Катерина їй.

— Як це — куди?! Сашку й далі шукати. А ти мені… Корову подоїш, курям даси, до свиней глянеш. І щоб удома мені була.

Боюся я, доню. Наче біда якась у Шанівку приповзла. Кажи мені вголос: «Мамо, я буду вдома».

— Буду, — прошепотіла Катерина. — А дядько Роман?..

— Що?

— Шукає?

— Що це ти? А як же батько сина може не шукати? — мамка брови звела. — А ходи-но сюди, Катруся…

— Що?

— Ти часом не розповіла Сашкові про теє…

— Про що?

— Ну, як тітка Рая до нас п'яна приходила і верзла дурниці?

  23