Последние отзывы

  28  

— Зв'язок між культурою та побутом на Придніпров'ї у до-гетьманські часи, — відповідав зі значенням худорлявий, як малозначущість, Ігор, коли хтось цікавився.

Від батька Ігорові дісталися не самі чернетки, але й засвоєна з дитинства аксіома: шануй свою землю, і вона тобі щастя родить. Малий Ігор пам'ятав, як під час московського періоду їхнього родинного життя батько-професор повертався зі вченої ради, кидав чорний портфель у коридорі, наливав на кухні «Московську», випивав, плювався і кричав:

— Кляті москалі! Навіть горілку доводиться москальську пити! Вижити мене звідси хочуть! І виживуть колись. Бо нема в мене під ногами опори. Нема землі рідної. От і знай, Ігоре!

Шануй свою землю, і вона…

— Щастя родить, — декламувало професорське дитя, а потім наївно пропонувало: — Папа, давай поедем на родную землю.

Професор теж переходив на вживану.

— Поедем, сын! Обязательно поедем…

— Когда?

— Вот на ноги встанем и поедем…

— Так ноги только на родине крепко стоят, — нагадував малий.

Професор дратувався, зачинявся в кабінеті, а Ігор біг на вулицю. Потім — до школи, ще пізніше — на історичний, звичайно, факультет університету. І все не міг розгледіти серед друзів і знайомих «клятих москалів».

Уперше Ігор відчув себе «хохлом» після розвалу Радянського Союзу. Батька випхнули на пенсію, а завідувач кафедри порадив:

— Ехали бы вы, Крупки, в Украину.

Студент Крупка перевівся до Київського університету, півроку винаймав квартиру на Подолі, а потім викупив її за батькові гроші. А скоро батько-професор із мамою-домогосподаркою й самі до Києва перебралися. Купили квартиру на Великій Житомирській, дачу у Вишеньках. Здихалися «клятих москалів».

Батько-професор вечорами гуляв київськими вулицями, повертався і звірявся дружині:

— Да, Тася! Киеву до Москвы далеко… Размах не тот! Эх, если бы не Горбачев… Мы б с тобой сейчас в Большом театре «Аиду» слушали.

— А мне тут нравится, Богдан, — втихомирювала професорську гординю дружина-росіянка. — А как тебя уважают! Разве этого можно было ожидать в Москве?

Знала жінка чоловікову слабину.

— Это точно! А знаешь, почему меня уважают? Потому что я преподавал в Москве! Понимаешь? Чувствуешь парадокс, Тася?

На відміну від батька, Ігорові московське минуле ні допомагало, ні заважало. Для докторської професорських чернеток було замало, тож Крупка-молодший викладав у приватному інституті, підпрацьовував експертом ув антикварному салоні, звідки потроху стягав «усілякий непотріб», як пояснював хазяїнові. Отой «непотріб» і став основою колекції старожитностей Крупки-молодшого. А коли професора, крім манго на дачі, вже не цікавило ніщо, Ігор спокійно перетяг до своєї оселі раритети, накопичені батьком. І зрозумів: любов до історії може зробити його багатим. Відтоді пошуки нових екземплярів для колекції стали метою, захопленням, збоченням і суттю життя худого й довгого, як голобля, Крупки-молодшого. Окуляри та виразка шлунка логічно доповнювали образ звихнутого колекціонера. Про курган під Шанівкою Ігор Богданович Крупка почув випадково. Від розхристаного дядька на автостанції у далекому райцентрі, куди занесла Крупку ностальгія за студентською юністю. А всьому виною — Денис Актубов. Разом Київський університет закінчували. Приліз у столицю зі свого Полісся, як вовкулака. І до Крупки… — Ігорьоха! Сурми чуєш?

— Які сурми?

— Пригод, пошуків, відкриттів!

Наче й не було десяти років після альма матер. Волосся в Актубова не порідшало, сало не висить, м'язи грають, очі блищать.

— У мене робота, потім іще одна робота, а потім… найголовніша робота, — Ігор пальці загинає.

— А в мене — джип! Місяць вільного часу, два ящики коньяку, диктофон і… -…і зуд у жопі! — Ігор йому.

— Точно! Сверблячка в жопі, — Денис сміється. — Поїхали, брате! Нащо нам чужі землі, ми й про свою мало знаємо.

— Докторську захищати готуєшся? — здогадався Ігор.

— Воно, воно… Селами поблукаємо, пісень назбираємо, емоцій позитивних нахапаємося, у землі пориємося…

Слово вилетіло. «Поритися — не зайве», — подумав Крупка. Перед антикварами вибачився, в інституті собі підміну знайшов і — гайда!

Того разу тільки до райцентру й доїхали. Джип зламався, Ігор застудився й засумнівався: може, дурне вигадали?

Денис три дні поїв друга горілкою з перцем, на четвертий сказав:

  28