ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мои дорогие мужчины

Книга конечно хорошая, но для меня чего-то не хватает >>>>>

Дерзкая девчонка

Дуже приємний головний герой) щось в ньому є тому варто прочитати >>>>>

Грезы наяву

Неплохо, если бы сократить вдвое. Слишком растянуто. Но, читать можно >>>>>

Все по-честному

В моем "случае " дополнительно к верхнему клиенту >>>>>

Все по-честному

Спасибо автору, в моем очень хочется позитива и я его получила,веселый романчик,не лишён юмора, правда конец хотелось... >>>>>




  200  

— Він це заслужив, — буркнув Седрик, але підняв чарівну паличку і вистрілив з неї дощем червоних іскор, які зависли вгорі над Крумом, означивши місце, де він лежав.

Гаррі з Седриком ще кілька хвилин стояли в темряві й чекали. Потім Седрик сказав:

— Думаю, нам треба йти далі…

— Що? — не зрозумів спочатку Гаррі. — А… так… добре…

Це була дивна мить. Щойно вони обидва об’єдналися проти Крума, але тепер зненацька усвідомили, що насправді вони — суперники. Мовчки дійшли до кінця коридору, де Гаррі повернув ліворуч, а Седрик — праворуч. Невдовзі його кроки завмерли вдалині.

Гаррі продовжив свій шлях, час від часу застосовуючи закляття чотирьох напрямків. Центр лабіринту був тепер між ним і Седриком. Його прагнення здобути Кубок стало ще палкішим. Гаррі ніяк не міг повірити в те, що зробив Крум. Використання непрощенних заклять на людині, до того ж — на товаришеві, за словами Муді, означало пожиттєве ув’язнення в Азкабані. Невже Крум аж настільки прагнув Кубка… Гаррі побіг іще швидше.

Глухі кути траплялися йому дедалі частіше. Темрява ставала щораз непрогляднішою, і це додало Гаррі впевненості, що він майже в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках «Жахливої книги жахіть».

То був сфінкс — істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.

Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий і хрипкий:

— Ти дуже близький до мети. Найкоротший шлях — повз мене.

— То… то ти мене пропустиш? Будь ласка… — попросив Гаррі, наперед знаючи відповідь.

— Ні, — сказала вона, й далі походжаючи. — Не пропущу, доки не відгадаєш моєї загадки. Відгадаєш з першого разу — і шлях вільний. Помилишся — я нападу. Якщо промовчиш — я дозволю тобі відступити неушкодженому.

У Гаррі всередині все перевернулося. Загадки добре розгадувала Герміона, а йому це вдавалося не дуже. Він зважив свої шанси. Якщо загадка буде заскладна — він промовчить, відступить і спробує знайти інший шлях до центру.

— Я згоден, — кивнув Гаррі — Можна почути загадку?

Істота сіла на задні лапи просто посеред коридору й продекламувала:

  • Подумай, чи мають словесні зв’язки
  • балетна фігура і помах руки.
  • А далі — напружуй думки молоді–середину звука здобудь… А тоді,
  • вкажи — щоб скінчилася загадка ця–кінець у початку й початок кінця.
  • Якщо все складеш, то зумієш вгадати,
  • кого не хотів би ти поцілувати.

Гаррі мовчки витріщився на сфінкса.

— А можна ще раз?.. Тільки повільніше… — невпевнено попросив він.

Жінка–сфінкс посміхнулася і повторила вірш.

— Усі підказки зводяться до істоти, яку мені не хотілося б цілувати? — спитав Гаррі.

На обличчі сфінкса з’явився загадковий усміх. Гаррі сприйняв його як ствердну відповідь. Тоді напружив мозок. Існувало чимало істот, котрих йому не хотілося б цілувати. Спершу він подумав про вибухозадих скрутів — але зрозумів, що не все так просто. Треба було помізкувати над підказками…

— Балетна фігура і помах руки, — пробурмотів Гаррі, — який у цьому словесний зв’язок? Прощання?.. Ні, це ще не відповідь!.. Я знаю лише одну балетну фігуру — «па». А помах руки — може, «па–па»?.. Я повернуся до цієї підказки пізніше… Можна наступну?

Вона повторила наступні два рядки.

— Здобути середину звуку? — тихо повторив Гаррі. — Як це? Може, якось заспівати?.. Звук… Його середина… Може, «у», може, «ву»?.. Повтори, будь ласка, останню підказку!

Жінка–сфінкс проказала останні рядки.

— «Кінець у початку й початок кінця…» — мовив Гаррі. — Якась абракадабра… Якого початку? Якого кінця?.. Початокк інець… Кінець у початку — «к»? Початок кінця — також «к»?..

Істота знову лише всміхнулася.

— …ук… вук… — складав відгадки Гаррі, вже й сам походжаючи туди–сюди. — Кого б я не хотів цілувати?.. Па–ву–к… Павука!

Жінка–сфінкс широко всміхнулася. Тоді звелася, випростала передні лапи й відступила вбік.

  200