199 
Він заплющив очі, щоб не бачити під собою безмежного простору, і відірвав ногу від порослої травою стелі.
Тієї ж миті усе стало на свої місця. Гаррі гепнувся коліньми на благословенно тверду землю. Його огорнула хвилинна слабкість. Він глибоко вдихнув, тоді підвівся і поспішив уперед, озираючись через плече на золотавий туман, що невинно мерехтів у місячному сяйві.
Він зупинився на перехресті двох коридорів і роззирнувся, шукаючи слідів Флер. Він не сумнівався, що чув саме її крик. Цікаво, кого вона зустріла? І що з нею? Гаррі не помітив червоних іскор, але що це могло означати? Що вона виплуталася з халепи, чи, навпаки, так заплуталася, що навіть чарівної палички не встигла витягти? Гаррі повернув праворуч. Його переповнювали тривожні передчуття… та водночас він не міг позбутися думки: на одного чемпіона менше…
Кубок був уже десь близько, і схоже було, що Флер зійшла з дистанції. А він зайшов уже так далеко! Що, як він виграє? Уперше після того, як став чемпіоном, Гаррі уявив себе перед усією школою з Тричаклунський кубком…
Десять хвилин поспіль він натикався на глухі кути. Двічі звертав у тому самому неправильному напрямку. Врешті знайшов нову стежку, по якій і пішов. Від миготливого світла чарівної палички його тінь на стіні живоплоту дрижала й перекошувалася. А завернувши за ріг, він наткнувся на вибухозадого скрута.
Седрик казав правду — скрут був величезний. Завдовжки метрів зо три, він більше скидався на велетенського скорпіона. Довге жало нависало над його спиною. Грубий панцир скрута виблискував у світлі чарівної палички, яку Гаррі націлив на чудовисько.
— Закляктус!
Закляття вдарило об панцир і відбилося рикошетом. Гаррі вчасно пригнувся, але відчув запах смаленого волосся — вибух пройшов над самісінькою маківкою голови. Потвора знову вистрелила задньою частиною і посунула на Гаррі.
— Імпедімента! — закричав Гаррі.
Закляття знову вдарило об панцир і знову зрикошетило. Гаррі відступив пару кроків назад, спіткнувся і впав.
— ІМПЕДІМЕНТА!!!
На відстані кількох сантиметрів від Гаррі скрут нарешті завмер — Гаррі вдалося влучити в його м’ясистий, не вкритий панциром живіт. Важко дихаючи, він відштовхнув тварюку від себе й кинувся у протилежний бік — стримувальне закляття діяло тимчасово, скрут будь–якої миті міг знову отямитися.
Гаррі повернув ліворуч — і забіг у глухий кут. Праворуч — те ж саме. Мусив спинитися. Серце шалено гупало. Він знову застосував закляття чотирьох напрямків — довелося повернути назад і вибрати шлях, що вів на північний захід.
Кілька хвилин він біг цим коридором і несподівано почув, як за живоплотом, у паралельному коридорі, теж хтось біжить. Це змусило Гаррі зупинитися.
— Що ти робиш? — почувся Седриків голос. — Що за дурню ти надумав?
І тоді до Гаррі долинув голос Крума:
— Круціо!
Повітря наповнилося Седриковим криком. Вражений жахом, Гаррі помчав своїм коридором, намагаючись знайти прохід у Седриків. Не знайшовши, він знову спробував вибухове закляття. Це не дуже допомогло, та все ж пропалило в живоплоті маленький отвір. Гаррі просунув у нього ногу й почав щосили ламати товсті гілки й трощити густі пагони ожини. Нарешті він таки протиснувся. Поглянув праворуч і побачив Седрика, що звивався й корчився по землі. Над ним стояв Крум.
Гаррі метнувся вперед і спрямував паличку на Крума. Той кинувся тікати.
— Закляктус! — загорлав Гаррі.
Закляття вдарило Крума у спину. Він завмер і повалився лицем у траву. Гаррі нахилився до Седрика. Той уже перестав корчитися й лежав, важко відсапуючись і затуляючи лице долонями.
— Як ти почуваєшся? — спитав Гаррі і схопив Седрика за руки.
— Нормально, — задихаючись, відповів Седрик. — Уже нормально… Аж не віриться… Він підкрався до мене ззаду… Я його почув, обернувся, а він націлив на мене чарівну паличку…
Седрик підвівся. Він і досі тремтів. Вони з Гаррі глянули на Крума.
— Не розумію… Я думав, що він непоганий, — сказав Гаррі, не зводячи з Крума очей.
— Я теж, — кивнув Седрик.
— Ти чув, як кричала Флер? — спитав Гаррі.
— Еге, — відповів Седрик. — Думаєш, Крум і до неї дістався?
— Не знаю, — задумливо проказав Гаррі.
— Залишимо його тут? — пробурмотів Седрик.
— Ні, — сказав Гаррі. — Думаю, треба вистрілити червоними іскрами. Хтось прийде і забере… бо інакше його зжере скрут.
199 
