Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... 
очень нудно 
28 
Гаррі штурхнув Рона під ребра й показав на Персі. Рон миттю усе збагнув.
— О, нам треба вже йти нагору, ми трохи втомилися, — сказав він, і хлопці почали пробиватися до дверей на протилежному боці кімнати, за якими починалися гвинтові сходи до спалень.
— Надобраніч! — попрощався Гаррі з Герміоною, яка була сердита не менше за Персі.
Отримавши дорогою ще кілька схвальних попліскувань по плечах, друзі нарешті перейшли вітальню і опинилися у затишку сходів. Побігли нагору, до самого верху, і зрештою побачили перед собою двері до своєї торішньої спальні, де тепер висів напис: «Другокласники». Вони зайшли до знайомої округлої кімнати з високими, вузькими вікнами, де було п’ять ліжок зі стовпчиком на кожному розі, завішаних червоним оксамитом. Хтось уже приніс їхні валізи, і вони стояли біля ліжок.
Рон зиркнув на Гаррі з винуватою посмішкою.
— Я розумію, нам нема з чого радіти, та все ж…
Двері до спальні раптом відчинилися, і на поророзі з’явилася решта другокласників–ґрифіндорців: Шеймус Фініґан, Дін Томас і Невіл Лонґботом.
— Неймовірно! — аж сяяв Шеймус.
— Круто! — додав Дін.
— Фантастика! — захоплено вигукнув Невіл.
Ну, і що мав робити Гаррі?
Він, звичайно, теж усміхнувся.
Розділ шостий
ҐІЛЬДЕРОЙ ДОКАРТ
Однак наступного дня Гаррі було не до сміху. Після сніданку у Великій залі раз по раз траплялися якісь прикрощі. Чотири довгі столи були заставлені горщиками з кашею, тарелями з копченою рибою, цілими горами грінок і мисками з яйцями та беконом, а зверху нависала зачарована стеля (сьогодні непривітна й оповита сірими хмарами). Гаррі й Рон умостилися за ґрифіндорським столом поруч із Герміоною, яка читала «Вакації з вампірами», сперши книжку на глечик з молоком. Герміона привіталася «досить стримано, тож Гаррі зрозумів, що вона й досі не схвалює їхньої витівки з машиною. А от Невіл Лонґботом на їхню появу аж засяяв. Невіл був круглолицим хлопцем, з яким постійно ставалися якісь нещастя і який мав найгіршу пам’ять з усіх, кого знав Гаррі.
— Зараз буде пошта: бабуся, мабуть, пришле мені все, що я забув.
Гаррі тільки–но взявся до каші, як угорі щось зашуміло і з’явилося близько сотні сов, які закружляли залою, жбурляючи в гамірливу юрбу листи й пакунки. Грубий важкий пакунок влучив Неві–лові в голову, а ще за мить щось велике й сіре шубовснуло в Герміонин глечик, забризкавши їх усіх молоком і пір’ям.
— Ерола! — скривився Рон, витягаючи за лапи брудну сову. Ерола, знепритомнівши, гепнулася на стіл догори лапами. У дзьобі вона тримала мокрий червоний конверт.
— Ой, ні! — мало не задихнувся Рон.
— Усе гаразд, вона ще жива, — сказала Герміона, легенько тицяючи Еролу пальцем.
— Справа не в ній, а ось у цьому.
Рон показував на червоний конверт. Гаррі не побачив там нічого незвичайного, але Рон з Невілом дивилися на нього так, наче він мав вибухнути.
— У чому річ? — здивувався Гаррі.
— Вона… прислала мені ревуна, — ледь чутно вимовив Рон.
— Краще відкрий його, Роне, — боязко прошепотів Невіл. — Бо буде ще гірше. Моя бабуся колись прислала мені таке саме, а я на нього — нуль уваги, і… — Невіл проковтнув слину, — це був жах!
Гаррі глянув на їхні приголомшені обличчя, а тоді на червоний конверт.
— А що таке ревун? — поцікавився він.
Але Рон не спускав очей з листа, куточки якого закурилися.
— Відкрий його, — наполягав Невіл. — Кілька хвилин — і все скінчиться.
Рон тремтячою рукою вивільнив конверт з Еролиного дзьоба й роздер його. Невіл заткнув пальцями вуха. Ще мить — і Гаррі зрозумів чому… Спершу йому навіть здалося, ніби конверт і справді вибухнув, бо величезну залу сповнило оглушливе ревіння, від якого зі стелі аж злітала пилюка.
— ВИКРАСТИ МАШИНУ! Я Б НЕ ЗДИВУВАЛАСЯ, ЯКБИ ТЕБЕ ВИГНАЛИ! СТРИВАЙ, Я ЩЕ ДОБЕРУСЯ ДО ТЕБЕ! ТИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЄШ, ЩО ПЕРЕЖИЛИ МИ З БАТЬКОМ, КОЛИ ПОБАЧИЛИ, ЩО ВОНА ЗНИКЛА!
Від підсиленого в сотні разів крику місіс Візлі забряжчали тарілки й ложки, а оглушливі звуки луною відбивалися від кам’яних стін. В усій залі учні вертіли навсібіч головами, щоб побачити, хто отримав ревуна, а Рон зіщулився на своєму стільці так, що виднілося тільки його червоне чоло.
— …ВЧОРА ЛИСТА ВІД ДАМБЛДОРА, Я ДУМАЛА, ТВІЙ БАТЬКО ПОМРЕ З СОРОМУ! МИ НЕ ДЛЯ ЦЬОГО ТЕБЕ ВИХОВУВАЛИ! ВИ З ГАРРІ МОГЛИ ЗАГИНУТИ!
28 
