Последние отзывы

  24  

Але машина здригнулася й почала втрачати швидкість.

— Давай, — улещував її Рон, легенько потрусивши кермом, — уже майже доїхали, давай!

Двигун застогнав. З–під капота виривалися тоненькі струминки пари. Гаррі щосили вхопився за сидіння, і вони полетіли в напрямку озера.

Машиною трусонуло. Визирнувши з вікна, Гаррі побачив десь за кілометр під собою гладеньку, мов скло, чорну поверхню води. Ронові суглоби пальців аж поблідли — він насилу утримував кермо. Машина знову затремтіла.

— Давай! — благав Рон.

Вони летіли над озером, замок був попереду, і Рон натиснув на педаль.

Щось голосно клацнуло, тоді зашипіло, і мотор замовк остаточно.

— От чорт! — пролунав у тиші Ронів голос. Машина клюнула носом. Вони падали, набираючи швидкість, просто на високий замковий мур.

— Ні–і–і–і–і–і! — заверещав Рон, різко викручуючи кермо, і машина, мало не черкнувши темного муру, описала велику дугу й полетіла, і далі втрачаючи висоту, над темними оранжереями, тоді над овочевими грядками й — нарешті — над геть уже чорною галявиною.

Рон цілком відпустив кермо і витяг із задньої кишені чарівну паличку.

— СТОП! СТОП! — горлав він, калатаючи по панелі для приладів і вітровому склу, але машина каменем падала на землю, яка швидко здіймалася їм назустріч.

— ДЕРЕВО! — заволав Гаррі, хапаючись за кермо, але було вже пізно.

ХРРУСЬ!!! Машина, оглушливо скреготнувши металом, зіткнулася з грубезним стовбуром і важко гепнулася на землю. З–під зіжмаканого капота струменіла пара; Гедвіґа нажахано кричала, а в Гаррі. що лупнувся головою у вітрове скло, вискочила ґуля завбільшки як м’ячик для гольфу. Праворуч від нього стогнав у відчаї Рон.

— Ти цілий? — занепокоївся Гаррі.

— Моя паличка! — тремтячим голосом вимовив Рон. — Поглянь.

Паличка переламалася майже навпіл; її кінчик розколовся і звисав, погойдуючись у повітрі.

Гаррі відкрив був рота, щоб запевнити Рона, що в школі її відреставрують, але не встиг нічого сказати. Саме тієї миті з його боку щось лупнуло машину з такою силою, мовби її брав на роги розлючений бик. Гаррі впав на Рона, і тут другий, ще важчий удар прибив дах машини.

— Що трапилося?

Рон аж задихнувся, дивлячись у вітрове скло. Гаррі озирнувся — у скло гупнула товста, наче пітон, гілка. Дерево, з яким вони зіткнулися, на них нападало. Його стовбур зігнувся мало не вдвоє, а вузлуваті гілляки лупцювали машину, куди попало.

— Ой! — зіщулився Рон, коли якась покручена гілка прогнула двері з його боку.

Вітрове скло аж двигтіло від граду ударів кулакоподібних гілок, а товста, мов колода, гілляка люто гатила в дах, що вже почав просідати.

— Тікаймо! — крикнув Рон, налягаючи на двері всім тілом, але наступної миті полетів просто на Гаррі після тяжкого удару ще однієї гілляки.

— Ми пропали! — простогнав він, дивлячись, як прогинається дах.

Зненацька машина завібрувала — знову завівся двигун.

— Задній хід! — крикнув Рон, і машина рвонула назад.

Дерево й далі намагалося їх атакувати. Хлопці чули, як воно затріщало, мало не вирвавши себе з корінням, щоб дістати до них, але вони були вже в безпеці.

— Ще б трохи, — відсапувався Рон, — і все. Класна машина!

Вона, однак, уже випускала дух. Двічі різко клацнувши, відчинилися двері, і Гаррі відчув, як перекидається його сидіння. Наступної миті він уже лежав на вологій землі. Гучні й важкі удари означали, що машина викидає з багажника їхні валізи. Клітка з Гедвіґою злетіла в повітря й відчинилася навстіж — сова визволилася з неї, голосно й сердито заухкала й полетіла до замку, навіть не озираючись. А тоді зім’ята, подряпана й огорнена димом машина загуркотіла кудись у темряву, сердито блимаючи задніми вогнями.

— Назад! — закричав Рон, розмахуючи поламаною паличкою. — Тато мене вб’є!

Але машина щезла в пітьмі, востаннє пирхнувши вихлопною трубою.

— Ти бачиш, як нам щастить? — мало не плакав Рон, нахиляючись і підбираючи пацюка Скеберса. — З усіх дерев, з якими можна зіткнутися, ми врізалися в те, яке й нам добряче врізало.

Він глянув через плече на старезне дерево, що й досі загрозливо розмахувало гіллям.

— Давай, — знесилено сказав Гаррі, — ходімо вже краще до школи.

Їхнє прибуття виявилося зовсім не таким тріумфальним, як гадалося. Замерзлі, виснажені й побиті, вони вхопили свої валізи й поволокли їх трав’янистим схилом угору до величезних дубових вхідних дверей.

  24