Последние отзывы

  25  

– Я зараз напущу більше піни і заплющу очі, я вас не буду бачити.

Сміються.

– Ну давайте ж бо.

Ще вагаються.

– Давайте вимкнемо світло і запалимо китайські свічки. Вони великі і не пахнуть – усі потрібні запахи у нас вже є.

Долоріо не проти. Гаряча вода, а він видно, що вже змерз, то може трохи згодом би…

Жестом накокаїненого конферансьє зупиняю його: просто роздягайся. І йди сюди. Я заплющу очі.

– Так-так, і ти роздягайся! – кажу я до Стоґнєвіч, – бо минулого разу залізло тут всьо в одязі!

– Ну от! – кричить вона і, здається, навіть тупає ногою, – варто було раз забути зняти труси під порошком, як тебе вже залошили на все життя!

Ми таки гасимо світло, таки запалюємо свічки, я гаки заплющую очі – і от вони вже поряд. Ніякого тупого сексуального збудження, сама лише пронизлива гедоністична алергія. Я дивлюся на них обох у цьому мінливому світлі, нас поїдає сепія, нас поїдає персикова піна. Мені видно їх лише до середини грудей. Виглядає так, ніби в 1970-х збираються транслювати американське кіно, зняте в 1990-х. Картинка і її бачення: підлітки готуються втрачати невинність. Кіно американське, не європейське – люди занадто красиві. І разом з тим справжні.

Я пожираю їх очима і відверто втішено посміхаюся – отруєння не буде. Знаєш, коханий, дика півторадобова єбля не є стовідсотковою необхідністю у всіх без винятку версіях людської пристрасті. Інколи кінчати можна просто від ненавмисних доторків до чужої гарячої шкіри під водою. Від того, як тінь сталевого намиста падає на шию цього хлопчика, від того, як обважніли й потемнішали його мокрі кучері. Від того, як його грудьми тремтливо гуляє тінь від полум'я свічок і як трохи налякано ці його дитячі очі за мною спостерігають. Наші невидимі ноги переплітаються, але то радше практична необхідність – не дуже вільно трьом поміститися в одній, хоча й просторій, каструлі. З нас тут вариться суп-пюре, а ми й не помічаємо. Тактильні відчуття програли візуальним ефектам – 3:0. Що скажеш, Психіатре?

Але мій belovedShrink ^[28] нічого не скаже, бо цю історію я йому не розповім. Натомість я скажу:

– Це нормально.

– Що нормально?

– Що ти всім невірний.

– Ти зараз для мене не всі…

Мені зненацька робиться дико страшно, якщо він зараз підкреслить оте «зараз». Але вже наступної секунди я розумію, що в цьому слові й полягає ultima ratio.

– Ти моє ultima ratio, – кажу я. – Прошу, не руйнуй цього. Я живу тобою. («Зараз» – додаю безмовно.) Ти відкриваєш мені істини, я стаю сильнішою через усвідомлення такого болю…

Хм. А що, як усвідомивши його непостійність, я врешті-решт зможу дати раду і своїй. Але чи така вона вже й погана? Ми не так вже й часто, хоча доволі сильно, страждаємо через неї. У всьому іншому митець просто таки зобов'язаний бути непостійним. Ну, з однією там чи двома константами: дружиною, що варить каву і мовчить, витираючи пил з вашого фамільного піаніно, чи чоловіком, що має собі своє повноцінне життя і разом ви ходите хіба що вечеряти та деколи в кіно, але попри те не уявляєте собі існування одне без одного.

– А непостійність – це нормально, – кажу йому. – Це необхідність. Все на світі тимчасове, і тимчасовість ця прекрасна. Ми закохуємося у тимчасовість, ми милуємося тимчасовістю. Always – what does that mean? For ever – what does that mean? ^[29]

Він не любить ці мої вкраплення іншомовних цитат. А я не люблю вживання слів штибу «вічно» і «завжди» стосовно людських почуттів. Що може бути більш минущим? І, проте, здебільшого жінки тяжіють до кидання цими слівцями. Либонь, кожна думає, що вона – як гак, до котрого прив'язана мотузка. Що коханий чоловік – це як засніжена вершина, в голову котрої можна забити цей гак-«завжди» і видертись нагору. Щоби там прив'язатися, посісти й нікому нічо' ніколи не віддати. Вважайте, поборники вічного кохання: в жодному разі не цілуйте древніх бронзових табличок невідомого походження на опанованій вами вершині! У вас, я розумію, екстаз і благоговіння, але ж нагорі температура мінусова і ви в курсі, що трапляється з дітьми, котрим заманулося взимку лизнути металевий предмет. Приклеїтеся-приростете намертво, без крові не віддереш. Є, правда, гарний спосіб: посцяти в руку і врятувати свої губи і язик. Але ж ви так старалися, так лізли, таких уже планів на майбутнє наклепали, а тут – маєш собі – сцяти!

– Так що, коли ти закохаєшся в іншу дівчину, це буде нормально, – кажу я Психіатру. – Це буде твій вибір, c'est la vie, мать його йоб.

  25