очень нудно 
87 
Далі ще йдуть якісь коридори, ґрати, двері, знову ґрати і купа замків. Я позіхаю. Поправляю пов'язку.
– Калічіта! – мені голосно так заспівалося.
Комісар навіть не прореагував. Тю, а я думала, «Фелічіта» – італійська народна пісня.
Нарешті ми, здається, прийшли. Відкривають двері, типу, люб'язно запрошують досередини, я заходжу. Ну, там ніякого такого скла, як в американських фільмах, що від'єднувало б підозрюваних від свідків, ніякого там потайного дзеркала чи ще якоїсь лабуди або приблуди. Підозрюваний, чи то пак уже впійманий на гарячому, лише один. Он він сидить, руки в наручниках за спиною. Незручно йому, мабуть, думаю я. Синяки, мабуть, на зап'ястях будуть. Тим часом мої власні зап'ястя починають тремтіти.
Ось він, цей мерзотний хворий маніяк, мій переслідувач і де-стабілізатор особистого спокою. Сидить, курва, як на тарілочці. Хоч бери виделку й ніж і їж його просто тут. Але я зазвичай їм руками чи паличками, тому не буду його різати. Не буду, бо пе-реді мною сидить МІЙ ЛЮБИЙ ДАФЛІШ власною персоною… Сидить і дивиться так жалісно-прежалісно на мою поранену руку. Не дивиться мені в очі чомусь.
Зате я дивлюся прямо на нього.
– Ну що? – з видимою цікавістю питає комісар. – Ви впізнаєте його?
– Так… – після довгої паузи, так само не відриваючи очей від обличчя злочинця, кажу я. – Це мій хлопець. Відпустіть його. Він виконував свою роль в запланованому мною перформансі.
00:00:02:07
Сонце сьогодні заходило якось незвично повільно. Наш будинок, пісок, одяг, волосся мого чоловіка з білих поставали рожевими і ніяк не хотіли набирати кольору сутінків. Океан і сам був несподівано тихим, аби не привертати зайвої уваги. Слуги, чи то пак кер-тейкери [82], як ми їх політкоректно називаємо, сьогодні мають вихідний. Не приходила навіть Естер, котра тут насправді нами всіма опікується і все тримає в порядку, а я її вчу української та англійської. Я спостерігаю свої стопи в гамаку на тлі виднокраю.
– Не знаю, що тут красивіше: твої стопи чи захід сонця? – посміхається *** і кладе лід у склянки з кампарі. Чутно тільки тихе дзеленчання. Відтак він приносить напій мені й по-дитячому перехиляється через перила веранди, дослухаючись до звуків олд-скульного танґо вдалині.
Ми. одружилися так, як завжди й хотіли – за трьома обрядами. За православним у крихітній гірській церкві в Кападокії. За буддійським у Паро Дзоні в Бутані. За протестантським на крижаному сліпуче-білому острові Скай.
- Я королева снігу і каміння
- Я знаю острів де нас повінчають
- На півночі Шотландії
- Ти вийдеш
- До мене із туману
- Ти єдиний
– написала я колись давним-давно. І ніде ніхто про це не знав. Листівки родичам, запрошення якось у нас погостювати кілька тижнів.
Я люблю кожну мить свого минулого, кожен його мікрокадр – воно ж колись було інтенсивно прожитим теперішнім, так? Люблю, але не прив'язуюсь. Так само, як ніколи не прив'язуюся й до людей.
На даний момент теперішнього все спокійно, і на диво при цьому красиво. Добра їжа, вишукані контрабандні напої, приємний на дотик до голого тіла одяг, наймудріший і найвродливіший чоловік планети, котрого я кохаю ось уже, здається, безліч років, із того найпершого моменту, коли побачила і зненавиділа за те, що він такий із себе весь мудрий і гарний. Ну, а попереду світова прем'єра мого останнього фільму – рівно за два тижні. Хех.
– Bitches get everything, – вперше у житті кажу я щось повчальне своїй доньці…
Навряд чи Кім розуміє мене у свої один місяць і вісімнадцять днів.
І keep the wolf from the door… [83]
Харків – Київ – Берлін – Варшава – Київ – Баґдад – Сінгапур – Джакарта – Джокджакарта (о. Ява) – о. Бунакен (на північ від о. Сулавесі) – Кута (о. Балі) – Сентані, Вамена (о. Папуа – Нова Гвінея) – Київ – Тернопіль (о. Україна) – Київ – Лондон – Единбург – Київ – Срака (п-в Крим) – Київ.
Загальна тривалість книжки 2 секунди 7 кадрів
Дурна, як пробка, дитяча книжка. Це піздєц. Ідіоти реально ніколи нічого не вчаться.
(Сандей Таймз)
82
Ті, що дбають – дослівно з англ. Наймані працівники, котрі доглядають (тут) за будинком і садом, займаються господарськими справами.
83
Із пісні «A Wolf at The Door» RADIOHEAD. Ви знаєте, що там далі за текстом?…
87 
