ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Страсть

Не смогла дочитать На половине бросила Смесь Красотки и фильмов 18+ >>>>>

Девушка из провинции

Необычный для автора роман. Тяжелый. Несмотря на некоторых моральных уродов, главные герои потрясают своей глубиной... >>>>>

Лукавый ангел

Смесь детектива и любовного романа >>>>>

Сладкие фантазии

Сипатичный и душевный роман >>>>>

Выдержка

Понравилось ? - очень !!! Интригу держать до последнего. >>>>>




  77  

2

В якій же мірі це робиться у закордонній науково-фантастичній літературі, переважно — американській?

Насамперед, треба мати на увазі, що американська фантастика взагалі не є якоюсь окремою галуззю літератури, підкореною певним законам чи зв’язаною усталеними традиціями. Власне, тут існують аж три самостійні напрями, нічим по суті не поєднані. Це (за американською термінологією) — “сайенс фікшн” (“science fiction”)”, “фентезі” (“fantasy”) і “містик” (“mystic”). З цих напрямів тільки один, “сайєнс фікшн”, є тим, що ми взагалі вважаємо науковою фантастикою: це твори, побудовані на наукових засадах, з припущеннями й гіпотезами, іноді досить сміливими, які час від часу відкривають перед читачами серйозні перспективи сучасної науки й техніки.

Один з найвидатніших американських письменників у жанрі наукової фантастики Рей Бредбері у збірці своїх оповідань так своєрідно характеризує різницю між цими двома напрямами:

“Сайєнс фікшн” (наукова фантастика) — послушний закону громадянин літератури, він дотримується всіх правил — фізичних, громадських чи психологічних; це громадянин дуже пунктуальний, його поведінку завжди можна передбачити. “Фентезі” (не наукова фантастика) — це злочинець. Кожен його твір атакує й ламає якийсь закон. “Сайєнс фікшн” співробітничає пліч-о-пліч з Космосом; твори “фентезі” розбивають його на частини, вивертають навиворіт, пищать, перекручують так, що його прямо не впізнати. Коротше кажучи, “сайєнс фікшн” утримується в рівновазі на вершині наукових досягнень, а твори “фентезі” — злітають з неї”.

Напрям “фентезі” призначений для читачів значно нижчого культурного рівня; в такого роду творах автор не утруднює себе серйозними науково-технічними обгрунтуваннями, а нанизує пригоду за пригодою за принципом “аби цікавіше”. В цьому розумінні напрям “фентезі” кровно споріднений з детективами, з їх культом “супермена”, тобто надлюдини тарзанівського типу, яка вважає навіть не гідним себе вживати вогнепальну зброю, а воліє трощити щелепи своїх жертв “добрими” ударами кулака. Єдине, що по суті відрізняє детективи від творів “фентезі”, — це те, що в детективах існує обов’язкова кримінальна основа, а у “фентезі” вона замінюється псевдонауковим польотом на якусь планету тощо.

Про третій напрям, “містик”, просто не варто говорити: це безглузде фантазування на містичній основі з неймовірною кількістю загадкових пригод, що ніяк не пояснюються, а так і лишаються таємницями, вигаданими автором для того, щоб читачам “було якомога страшніше”. “Споживачі” цього досить поширеного чтива, мабуть, найневибагливіші щодо своїх запитів і культурного рівня.

Зрозуміло, що обидва ці напрями — і “фентезі”, і тим більше “містик” — не можна брати до уваги, коли йдеться про американську наукову фантастику. Можна говорити тільки про напрям “сайєнс фікшн”, хоч в абсолютних цифрах він і не такий поширений, як два інші.

Ми можемо згадати про, так би мовити, родоначальника американської наукової фантастики Гуго Гернсбека, що 1911 року опублікував перший роман цього жанру “Ральф 124 С-41+” за ім’ям головного героя, — і тоді вже почати перелік прізвищ більш-менш відомих письменників цього жанру, здебільшого незнаних у нас. Чи варто висловлювати з цього приводу жаль? Думаю, що ні. І довести це дуже легко, якщо принаймні побіжно бзнайомитися із змістом їхніх творів.

Один із стовпів американської наукової фантастики Гамільтон у романі “Зоряні королі” малює цілі імперії галактик з обов’язковою винищувальною війною серед них, знищенням внаслідок цього взагалі всього простору.

В романі Мерака “Темна Андромеда” відбувається війна жителів Землі з населенням… ста сонць, що складають туманність Андромеди. Не обходиться діло і без засланої з Землі до Андромеди дівчини-шпигунки. За її допомогою земляни перемагають, щоб усе закінчилося славнозвісним “хеппі-ендом”.

В дусі пригод Тарзана описане завоювання людьми Юпітера й інших планет в серії науково-фантастичних романів Едварда Сміта — “Трипланетне”, “Галактичний патруль”, “Діти Лендсмена”. І тут війна є чимсь невіддільним од нормальних творчих уявлень автора: замість НАТО чи СЕАТО — союзи типу “Трипланетанія” в складі Землі, Венери й Марса, що здобувають перемогу над жителями планети Еддар…

  77