Последние отзывы

  27  

Він віддав їй шкарпетку з візерунком у вигляді золотого очерету, яку мав упізнати.

— Це не моя, бо я, до речі, не фанат "Калабані Юнайтед".

— Ой, авжеж, ні, — підозріло швидко повернулася до недбалого тону місіс Візлі. — І як я сама не здогадалась. Гаррі, поки ти ще в нас — допоможеш готувати весілля Білла й Флер? Ще стільки роботи.

— Так… я… звичайно, — погодився Гаррі, збентежений несподіваною зміною теми.

— От молодець, — зраділа вона, усміхнулась і вийшла з посудомийні.

З тієї миті місіс Візлі так завантажила Гаррі, Рона й Герміону підготовкою до весілля, що вони геть не мали часу думати про щось інше. її поведінку можна було, звісно, пояснити тим, що вона хотіла відвернути всіх від думок про Дикозора та про жах їхньої недавньої подорожі. Та коли два дні минули в безперервному чищенні ножів і виделок, добиранні весільних стрічок, бантів і квітів відповідних кольорів, дегномізації саду та готуванні цілих стосів маленьких канапочок, Гаррі почав підозрювати, що в неї на думці було щось інше. Усі завдання місіс Візлі підлаштовува—ла так, щоб Гаррі не опинявся поряд з Роном чи Герміоною. З того першого вечора, коли він розповів їм, як Волдеморт катував Олівандера, ще ні разу не вдавалося поговорити з ними наодинці.

— Мама, здається, думає, що, не даючи вам зібратися й усе розпланувати, вона вас тут затримає, — сказала впівголоса Джіні, накриваючи з Гаррі стіл до вечері на третій день після його прибуття.

— І що ж, на її думку, станеться? — пробурмотів Гаррі

— Хтось інший уб'є Волдеморта, поки ми тут робимо канапочки? Він це сказав не подумавши, й побачив, як зблідла Джіні.

— То це правда? — спитала вона. — Це те, що ти збираєшся зробити?

— Я… та ні… я пожартував, — ухильно відповів Гаррі.

Вони дивилися одне на одного, і в очах Джіні Гаррі побачив щось більше, ніж звичайну тривогу. Раптом до нього дійшло, що це він уперше опинився з нею наодинці ще відтоді, як вони ховалися в потаємних закутках Гоґвортських угідь. Не сумнівався, що вона теж про це подумала. Обоє аж підскочили, коли відчинилися двері й зайшли містер Візлі, Кінґслі та Вілл.

На вечерю до них часто прибували інші члени Ордену, бо тепер їхня штаб—квартира перемістилася з площі Ґримо, дванадцять, у "Барліг". Містер Візлі пояснив, що після загибелі Дамблдора, їхнього тайнохоронця, всі ті, кому Дамблдор довірив таємницю про розташування штабу на площі Ґримо, ставали по черзі тайнохоронцями.

— А оскільки нас двадцятеро, то це дуже послаблює дію чарів Довіри. Удвадцятеро більше можливостей для смертежерів видобути з когось таємницю. Годі сподіватися, що вона втримається надовго.

— Але ж Снейп давно вже, мабуть, виказав смертежерам адресу? — запитав Гаррі.

— Річ у тім, що Дикозор захистив її кількома протиснейповими закляттями на той випадок, якщо він знову там з'явиться. Ми сподіваємося, що вони достатньо потужні, и не тільки його не підпускатимуть, а й запечатають йому рота, коли він захоче розповісти про цей будинок. Проте стовідсоткової певності немає. Це було б божевілля — і далі користуватися цим будинком як штаб—квартирою тепер, коли його захист такий ненадійний.

Того вечора на кухні зібралося стільки людей, що важко було орудувати ножами й виделками. Гаррі опинився пліч—о—пліч із Джіні. Згадка про те несказане, що майнуло між ними, викликала в нього бажання опинитися бодай через кілька душ від неї. Він як міг уникав торкатися її руки, і тому ледве міг різати курку.

— Нема новин про Дикозора? — спитав Гаррі в Білла. —Жодних, — відповів Білл.

Вони не могли влаштувати йому похорон, бо Білл з Люпином так і не знайшли його тіла. Важко було з'ясувати, де він упав, беручи до уваги темряву й хаотичність бою.

— У "Щоденному віщуні" не було ані слова про його смерть чи про те, що знайшли його тіло, — вів далі Білл. — Та це ще нічого не означає. Зараз багато чого замовчується.

— І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від смертежерів? — через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою.

— Тому, що розуміють, що в мене не було іншого вибору, читому, що не хочуть, щоб усі знали про Волдемортів напад на мене?

— Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі, ані масової втечі з Азкабану.

— Ну, так, навіщо ж казати людям правду? — скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: "Я не повинен брехати".

  27