очень нудно 
236 
зброєний, упав на землю, а Волдеморт відкинув чарівну паличку нападника й зареготав.
— І хто ж це такий? — засичав він, як змія. — Хто добро вільно вирішив продемонструвати, що буде з кожним, хто не припинить опору, хоч битву вже програно?
Белатриса вдоволено розреготалася.
— Це Невіл Лонґботом, володарю! Хлопець, який завдавав стільки клопоту братові й сестрі Керроу! Син аврорів, пам'ятаєте?
— А, так, пам'ятаю, — сказав Волдеморт, дивлячись, як Невіл намагається встати, беззбройний і безборонний, у нейтральній зоні між смертежерами та вцілілими оборонцями замку. — Але ж ти чистокровний, правда, відважний хлопче? — запитав Волдеморт у Невіла, що стояв перед ним, стиснувши кулаки.
— Ну то й що? — голосно озвався Невіл.
— Ти показуєш силу духу й відвагу, і ти походиш зі шляхетної родини. Ти можеш стати дуже добрим смертежером. Нам потрібні такі, як ти, Невіле.
— Я буду з вами, як рак свисне! — глузливо кинув Невіл. — Дамблдорова армія! — вигукнув він, і у відповідь залунали схвальні вигуки натовпу, проти якого глушильні чари Волдеморта виявились безсилі.
— Дуже добре, — сказав Волдеморт, і Гаррі відчув у його шовковому тоні більше загрози, ніж у найпотужнішому заклятті. — Якщо це твій вибір, Лонґботоме, то повернемось до попереднього плану. Ти сам цього забажав, — сказав він м'яко. — На свою голову.
Дивлячись крізь вії, Гаррі побачив, як Волдеморт махнув чарівною паличкою. Наступної миті щось схоже у напівтемряві на безформного птаха вилетіло з розбитого вікна замку прямо Волдемортові в руки. Він узяв цю вкриту цвіллю річ за гострий кінчик і струснув. Це був порожній і пошарпаний Сортувальний Капелюх.
— У Гоґвортській школі більше не буде сортувань, —повідомив Волдеморт. — Не буде гуртожитків. Усі матимуть єдину емблему, щит і кольори мого шляхетного предка Салазара Слизерина. Чув, Невіле Лонґботоме?
Він навів чарівну паличку на Невіла, від чого той завмер, і натягнув Капелюх Невілові на голову по самі очі. Натовп оборонців замку завирував, і смертежери всі як один підняли чарівні палички, тримаючи гоґвортських бійців на відстані.
— Невіл зараз продемонструє, що станеться з кожним, кому вистачить дурості продовжувати опір, — сказав Вол— деморт і від помаху його чарівної палички Сортувальний Капелюх запалав.
Крики розкололи світанок, Невіла охопило полум'ям, а він завмер на місці і був безсилий навіть ворухнутися. Гаррі вже не міг цього стерпіти, він мусив діяти…
І тут почалося.
З дальніх меж шкільної території долинув гул, немовби сотні людей перелазили через невидимі звідси мури і з бойовими криками мчали до замку. Одночасно з—за рогу замку важко вичалапав Ґроп і заревів:
— ГЕҐҐЕР!
У відповідь загарчали Волдемортові велети. Вони побігли до Ґропа, наче слони, аж земля задвигтіла. Тоді почувся тупіт копит, затенькали тятивами луки, і стріли градом сипонули на смертежерів, які порозбігалися на всі боки, репетуючи з несподіванки. Гаррі висмикнув з—під мантії плащ—невидимку, накинув його на себе і скочив на ноги. Невіл теж заворушився.
Одним швидким, плавним рухом Невіл вивільнився з накладеного закляття "тілов'яз". Палаючий Капелюх злетів з нього, і він витяг з його глибин щось срібне, з сяючими рубінами на руків'ї…
За галасом дедалі ближчої юрби, за ревом велетів, що зійшлися в смертельній сутичці, за тупотом кентаврів ніхто й не почув, як розітнуло повітря срібне лезо, але якимось дивом усі це побачили. Одним ударом з плеча Невіл відрубав величезну зміїну голову, і вона, крутячись, підлетіла
високо вгору, виблискуючи в світлі, що лилося з вестибюлю. Волдемортів рот роздер лютий вереск, але ніхто його не почув, і зміїний тулуб глухо впав йому під ноги…
Ховаючись під плащем—невидимкою, Гаррі вичаклував закляття "щит" між Невіл ом і Волдемортом, перш ніж Темний Лорд устиг підняти чарівну паличку. І тут, перекриваючи крики, рев і громове тупання велетів, заволав Геґрід: — ГАРРІ! — кричав Геґрід, — ГАРРІ… ДЕ ГАРРІ? Панував хаос. Атака кентаврів розметала смертежерів, усі тікали, щоб не потрапити велетам під ноги, й дедалі ближче шуміло підкріплення, що з'явилося хтозна—звідки. Гаррі побачив великих крилатих істот, що ширяли над головами Волдемортових велетів. Тестрали і гіпогриф Бакбик роздряпували їм очі, а Ґроп тим часом натхненно й відчайдушно їх дубасив. Усі чаклуни — і оборонці Гоґвортсу, і смертежери — змушені були рятуватися від них у замку. Гаррі насилав закляття на всіх підряд смертежерів, і ті падали як підкошені, не знаючи, що чи хто в них влучив, а їхні тіла топтала відступаюча юрба.
236 
