ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Откровенные признания

Прочла всю серию. Очень интересные романы. Мой любимый автор!Дерзко,увлекательно. >>>>>

Потому что ты моя

Неплохо. Только, как часто бывает, авторица "путается в показаниях": зачем-то ставит даты в своих сериях романов,... >>>>>

Я ищу тебя

Мне не понравилось Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... >>>>>

Романтика для циников

Легко читается и герои очень достойные... Но для меня немного приторно >>>>>

Нам не жить друг без друга

Перечитываю во второй раз эту серию!!!! Очень нравится!!!! >>>>>




  40  

— Їх розташування давно забули, — сказав Гімлі. — Багато хто взагалі вважає, що це вигадка, інші кажуть, наче Сходи зруйновані.

— Вони існують і ніхто їх не руйнував. Багато тисяч сходів звиваються гвинтом від найнижчих ярусів печер до Вежі Даріна, вирубаної у засніженому схилі Срібної Гори, Келебділа. Там у твердій породі пробите вікно, а перед ним вузька площадка, орлине гніздо над прірвою. Сонце горіло над вершиною Келебділа, низини застеляло море хмарок. Ворог вистрибнув через вікно, видихаючи полум’я, я — за ним. Нікому було спостерігати за нами, нікому було скласти пісню про наш двобій… — раптом Гандальф розсміявся. — Але що ж можна було б описати? Здалека здавалося, мабуть, що над Келебділом буяє гроза: гриміли громи, блискавки розщеплювали скелі, вершина сховалася в клубах гарячої пари й диму, сипався густий град… Нарешті я здолав супротивника, скинув його; він покотився, змітаючи все на своєму шляху. Але це зусилля виснажило мене, світло згасло переді мною, я втратив почуття часу й довго блукав дорогами, згадувати про які не варто… Усе ж таки моя доля ще не закінчилася — голий та безпорадний, я повернувся до цього світу, щоб виконати всі задуми. Голий лежав я на вершині Келебділа. Вежа розсипалася порохом, вікно зникло; оплавлені та розколоті скелі завалили вхід на сходи. Усіма забутий на даху світу, я лежав і дивився в небо, і кожен день тягнувся, як століття… Знизу до мене долітат ли голоси весняного пробудження та смерті, пісні й плач. А одного разу до мене злетів повелитель орлів, Вітробій, і поніс мене на своїх крилах.

— Видно, мені на роду написано обтяжувати тебе, друже, що з’являться в скрутну хвилину, — сказав я йому.

— Хіба це тягар! — відповів він. — Зараз ти легкий, наче лебедине пір’я. Крізь тебе сонце просвічує. Чесно кажучи, мабуть, якби я відпустив тебе, ти міг би полетіти сам!

— Та ні вже, краще не відпускай! — попросив я. — Віднеси мене в Лоріен.

— Я туди й лечу, — відгукнувся він. — Адже це Володарка Галадріель послала мене по тебе.

Так я потрапив до Золотого Лісу, вже після того, як ви пішли звідти. Там вилікували мої рани й зіткали для мене цей білий одяг. Я давав поради й вислухував поради, а потім вирушив доганяти вас. І для кожного з вас у мене є звістка з Лоріену. Арагррнові веліли передати такі слова:


  • О, Дунадан, о король Елессар: Ельфініт,
  • Де твій народ заблукав, у якій далині?
  • Час настає, забутим у бій вступить!
  • Вершників сіра когорта з півночі мчить…
  • Але темно у світі і сіра імла в полях.
  • Але мертва сторожа закрила до моря шлях.
  • Леголасу Галадріель доручила сказати:
  • Леголасе, зелений листок на галузці тонкій…
  • Радісно жив безтурботний у плині віків.
  • О, стережися моря, як з берега чайки почуєш голос, —
  • Серце спокою не знайде у рідних лісах відхололих.

Гандальф замовк і закрив очі.

— А мені… мені ти нічого не приніс? — похнюпившись, запитав Гімлі.

— Слова Володарки темні, — сказав Леголас. — Небагато зрозуміють ті, кому вони призначені.

— Це мене не втішає…

— Чому? — здивувався Леголас. — Невже ти радів би, скажімо, прямому пророцтву загибеді?

— Так, якби їй більше нічого було мені повідомити!

— Ви про що? — стрепенувся Гандальф. — Мені здається, я зрозумів, що мала на увазі Галадріель. Вибач, Гімлі, я відволікся, адже в мене є дещо й для тебе — ясне й зрозуміле. «Гімлі, сину Глоїна, привіт, — сказала вона. — Де б він не був, у моїх думках завжди є місце для нього. Нехай пам’ятає, що слід завжди уважно розглядати дерево, перш ніж рубати!»

— У добру годину ти повернувся, Гандальфе! — вигукнув гном, підскочивши. — Йдемо ж, йдемо! — поквапив він, крутячи сокиру над головою. — Якщо вже голова Гандальфа свята й непорушна, пошукаємо такі голови, які варто відтяти!

— Ну, за таким скарбом далеко йти не доведеться, — запевнив Гандальф. — Добре, годі нам байдикувати.

Він загорнувся у свій старий плащ і пішов униз. Невдовзі всі четверо товаришів повернулися до узлісся. Коней, як і раніше, не було.

— Не повернулися! — розвів руками Леголас. — Підемо пішки?

— Ні в якому разі, — заперечив Гандальф. — Час підганяє.

Він вийшов з–під дерев і пронизливо свиснув. Троє друзів збентежено перезирнулися: такий розбійницький свист з вуст сивобородого старого! Гандальф свиснув удруге, втретє — і вітер приніс із степу ледь чутне іржання у відповідь. Спершу лише Арагорн розрізнив легке дрижання землі, потім копита дрібно застукотіли, все ближче, все дзвінкіше…

  40