Последние отзывы

  16  

— Хряками нас обзиває! — підхопили орки. — Хробак гнойовий, невільник поганого чаклуна, що від старості збожеволів! Не людським м’ясом він вас годує, а орчим!

Здійнялося вищання, гарчання, забрязкали шаблі. Пін обережно перекотився на бік: сторожі лишили полонених без нагляду й втрутилися в сварку. Напруживши очі, Пін угледів величезного чорного гобліна й зрозумів, що це Углук. осом до носа перед ним стояв приземкуватий орк на кривих ногах, з широкими плечима й довгими, до землі, ручиськами — Горшнак. Ватажків оточив натовп. Пін здогадався, що орки з північної орди — за Горшнака. Вони тримали напоготові ножі й шаблі, але досі не наважувались пустити їх у діло.

Углук щось прогарчав. До нього підступила дюжина гоб–лінів, таких же величезних, як він сам. Відразу ж, без передмов, Углук махнув ятаганом — раз, другий, — і покотилися дві голови. Горшнак відскочив убік і розтанув у темряві.

Північні орки заметушились. Один, тікаючи, перечепився через нерухоме тіло Меррі, огидно вилаявся та впав; гоблін з углуківців миттю підскочив та рубонув його. Пін упізнав вартового, який годину тому лякав його своїми жовтими іклами. Тепер він, мертвий, лежав поперек Піна, стискаючи ніж, довгий і вищерблений, як пилка.

— Зброю до піхов! — скомандував Углук. — Розважилися, та й годі. Рушаймо прямо на захід, через плоскогір’я та до лісу. Йти будемо вдень і вночі. Второпали?

«Зараз або ніколи, — подумав Пін. — Доки цей звір буде наводити порядок, в мене є час. Спробую щастя!»

Він злегка поворушив пальцями. Лезо ножа різнуло по долоні — одразу ж пішла кров, — і зісковзнуло до зап’ястка.

Північні орки бурчали, поки ще двоє незадоволених не позбулися голів; Углук розпоряджався, репетування та лайка не вщухали. Ніхто не звертав уваги на Піна. Добре, що йому не заломили руки за спину! Він міг сяк–так їх згинати, хоча мотузка й вп’ялася в шкіру. Пін потроху зсунув з себе мертве тіло і тихцем, боячись дихати, заходився водити вузол мотузки вгору–вниз уздовж леза. Сталь була добре вигострена, мертва хватка орка не слабшала — вузол піддався, мотузка впала. Пін підхопив обрізки, скрутив подвійну вільну петлю, просунув крізь неї руки й витягся нерухомо — дуже вчасно.

— Підняти полонених! — рикнув Углук. — Тільки без дурниць! Якщо не доведете їх живцем, відповідатимете головою!

Окоренкуватий орк просунув голову між зв’язаними руками Піна, закинув його за спину, наче мішок, і став до ряду. Так само прилаштували Меррі. Пін ткнувся обличчям у потилицю носія, лапи орка стиснули його лікті. Гобіт закрив очі й знову знепритомнів.

Він прийшов до тями, коли його шпурнули на тверду, кам’янисту землю. Було ледве опівночі, але вузький серп місяця вже сховався за обрієм. Банда скупчилась на гребені урвистої гори; унизу хвилями ходив білуватий туман. Десь збоку було чути плескіт води.

— Вивідувачі повернулися! — заволали прямо над вухом Піна.

— Ну, що бачили? — просипів Углук.

— Одного–єдиного кіннотника, та й той одразу подався на захід. Шлях вільний!

— Чи надовго? Дурні! Чом його не вбили? Він усіх своїх на ноги підніме, до ранку кляті конярі про все довідаються! Ну гаразд, якщо поспішатимемо, проскочимо.

Волохата тінь Углука заступила небо над Піном.

— Ану, сідай! Моїм хлопцям набридло надриватися. На нас чекає спуск кручею, доведеться тобі попрацювати. Раджу ворушитися хутчіш! Та не галасуй і не роби спроби тікати. Впіймаємо й провчимо, назавжди про дурні жарти забудеш, а для нашого пана і такий у нагоді станеш…

Углук розрізав мотузки на щиколотках і колінах Піна, підняв його за волосся й поставив на ноги. Пін похитнувся. Углук знову смикнув його за волосся. Орки захихотіли. Углук сунув Пінові в зуби флягу й примусив ковтнути якогось пекучого питва. Пін закашлявся, йому стало жарко, біль у ногах минув.

— Тепер другого, — сказав Углук.

Рослий орк підійшов до Меррі та стусонув його ногою в бік. Меррі застогнав. Углук поштовхом всадовив полоненого й зірвав пов’язку з його голови. Зачерпнув з видовбаної коробочки щось темне й помастив рану. Меррі зойкнув і смикнувся. Орки заплескали в долоні і радісно заверещали:

— Ліків боїться! Для нього ж стараються, а він… Гей–гей, як ми з ним розважимося!

Однак зараз їм було не до розваг. Углук не бажав гаяти часу, а для цього потрібно було привести до нормального стану невільників. Лікування подіяло швидко. Коли Углук силоміць влив у горло полоненого пару ковтків з фляги, перерізав мотузки і підняв Меррі, той уже міг стояти, і рана йому навіть не боліла, хоча темний шрам на лобі залишився на все життя.

  16