Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... 
45 
— Геополімерний бетон? — сказав Платон.
— Ти знав? — здивувалася Ліда.
— Ні. Здогадався.
— Як?! Тобто… Ти сам здогадався?
Платон зазирнув Ліді в очі.
— Лідо… А в жінок є три справи?
— Що? — збентежилася. — У жінок? Ну, дітей народжувати, мабуть… Що ж іще?
— Для жінок визначено чіткий перелік справ? От у тебе, Лідо, які три справи?..
«Ти, мама, Стас! — закружляло в Лідиній голові. — Ні! Мама, Стас, Платон. Ні! Стас, мама, Платон… Ні! Я, Стас і… Ні! До чого тут я? Мама! Мати — все, а потім…»
— Я саме намагаюся з цим розібратися… Щоб не дарма жити… — прошепотіла непевно.
— Даремних життів не буває, — мовив Платон. Гукнув: — Ангеліно!
Нянька так швидко виникла на порозі, ніби увесь цей час чатувала за дверима.
— Що, дитино? Либонь, їсти захотів?
— Ангеліно. Які в тебе три справи?
— Три справи? Оце насмішив? У мене тих справ — з ранку до ночі. Ти їстимеш? Давай, серденьку! Разом із сестричкою. А? Я млинців насмажила…
До півночі за столом товклися, млинці наминали, словами кидалися, все розходитися не хотіли. Нянька куняла, та не йшла.
— Лідусю, давай я тобі, дитино, у вітальні на диван хоч ковдру кину?
— Лідо, не лягай у вітальні, — сказав Платон. — Поспи на моєму ліжку. А я сяду в крісло і стерегтиму твій сон, як ти робила раніше.
— Раніше? — знітилася. Невже докоряє? — Я і тепер можу…
— Добре, — погодився. Пішов до своєї кімнати.
Ліда слідом.
— А давай не спати, Лідо, — раптом запропонував брат. — Давай, як у дитинстві… Пам'ятаєш? Розглядати хмари.
Ще б пак! То була найперша забавка — носами у віконне скло, очі в небо. І вигадувати, якою чудернацькою химерою хмаринка за мить стане.
Поприставляли крісла до вікна, повсідалися, задерли ноги на підвіконня… Дивилися в чорне небо.
— Ми схожі на героїв вестернів… — іронічно всміхнулася Ліда.
— …Чи просто невихованих бовдурів! — серйозно додав Платон.
— Ну і що? Мені добре.
— Мені теж, — погодився брат. — І нічого, що хмар не видно. Правда ж?
— Так…
Перед світанком, коли Лідині очі злипалися, а Платон і досі спокійно дивився в небо, брат сказав:
— Мама повертається…
— Зрозуміло, — мляво відповіла напівсонна Ліда.
«От і помилився ти, Тохо! — подумала. — Мама посеред ночі ніколи не поверталася. А наша мама звичок не змінює: краще переночує в готелі, ніж поночі їхати».
Юркова «шкода» дотяглась до столиці на п'яту ранку. Іветта побажала таксисту відремонтувати автівку, пересіла до першого раннього «грака» й о пів на шосту власним ключем відімкнула двері квартири на Подолі. Перше, що побачила, — Лідині чобітки в передпокої.
Завмерла. Тільки брова вигнулася. Твій порядок тільки там, де ти є? Варто було поїхати…
Тихо ввійшла до вітальні: Ангеліна спала на дивані, ніби й не існувало її персонального двадцятиметрового простору, де ікон більше, ніж квіточок на шпалерах. Твій порядок без тебе — ілюзія?
Кинула на підлогу важку дорожню сумку, підійшла до прочинених дверей синової кімнати, обережно зазирнула й заклякла: у кріслах біля вікна сиділи Платон і Ліда. Позадирали ноги на підвіконня, дивились у небо. «Дарма я заборонила Лідочці навідуватися до Платона, — констатувала. — Помилка. Лялька ніколи не замінить сестри. Платонові без Лідочки погано, а їй, мабуть, не краще. Дарма я…»
— Мамо! Це ти? — запитав Платон. Не озирнувся. Наче перевіряв власну інтуїцію.
— Доброго ранку, Платоне, — сказала Іветта від дверей.
Ліда враз очуняла, смикнулася, перелякано озирнулася.
— Матусю?..
— Доброго ранку, Лідочко, — Іветта м'яко всміхнулася, і Ліда перелякалася ще більше. Підхопилася.
— Матусю, я все поясню…
— Зайве, Лідочко, — Іветта бентежила дочку незвично м'яким голосом. — Усе добре.
— Чаю? Що? — заметушилася Ліда. — Давай чаю тобі зігрію. Ванну? Ти ж бо замерзла.
…Чай. Руки тремтять. Очі бігають. Зараз… Зараз мама на неї весь свій гнів вихлюпне. То при Платонові не можна, а тут, на кухні…
— Вибач, матусю…
— Я так вдячна тобі, Лідочко.
Вдячна? Здивувалася, а запитати не сміє. І руки ті ніяк не вгамувати.
— Добре, мамо… Чай… Ти пий. Я з тобою посиджу.
Дзелень — чашка на тарілочку. Цукор. Тут десь! Ангеліна, певно, в інше місце переставила, а Ліда так давно вдома не була — нових порядків не знає, оце тільки сьогодні випадково забігла… Зовсім випадково! Річ у тому, що…
45 
