ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Откровенные признания

Прочла всю серию. Очень интересные романы. Мой любимый автор!Дерзко,увлекательно. >>>>>

Потому что ты моя

Неплохо. Только, как часто бывает, авторица "путается в показаниях": зачем-то ставит даты в своих сериях романов,... >>>>>

Я ищу тебя

Мне не понравилось Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... >>>>>

Романтика для циников

Легко читается и герои очень достойные... Но для меня немного приторно >>>>>

Нам не жить друг без друга

Перечитываю во второй раз эту серию!!!! Очень нравится!!!! >>>>>




  43  

«А дівчина точно не спить!» — подумки хижо посміхнулася Іветта.

Під важкою ватяною ковдрою — задуха. А ніс висунеш — мерзне. Рая міцніше обійняла маленьку сестричку: от же тепле. Скрутилося, сопе, пашіє від неї. Звикла з Раєю спати. Те ліжко одномісне всіх виколисало. Спочатку Миколка з Андрійком Раю тіснили-зігрівали, потім Едька-бешкетник. Тільки ходити почав, до Миколки з Андрійком на диван перекочував. Яся з'явилася і теж — старшій сестрі під бік. І нічого — безсоння нікого не мучило.

Рая глянула у вікно — а сьогодні не спиться. Ніч така ясна. Місяць круглий, наче хто його, як кульку, надув, повісив посеред святкових вогників-зірок світити на землю, щоб і сіра миша не заблукала. Ялинка зелена біля хати. Що ті вишні? Хіба вишню на Новий рік і Різдво паперовими сніжинками прикрасиш?

«…А в Києві ялинки теж прикрашають? — подумала — злякалася: — Тьху, дурне!» Нащо вона про ту дивну пані думає? Не поїде вона від мамки нікуди. Нащо їй їхати? Хіба вона ліжка інакшого не бачила чи дзеркала? А ті фотки пані, певно, з журналів повирізала. Вони з подружками, як малими були, так і робили. У Вітки цілий зошит і досі зірками заклеєний — і Біличка, і Кіркоров, і Пугачова, і Ані Лорак із Пономарьовим. Усі — красиві… А той хлопець, що пані його фото залишила… Красивіший!

Рая обережно відсунула малу Ясю, дістала з-під подушки фото Платона, повернула до місячного світла, і аж дух забило. Серденько тьохнуло — думки розлякало. На очі волога. Дивиться дівчинка, віри не йме: невже є такий справжній? Невже чекає, щоби вона приїхала?..

З кухні грюкіт — мамка очуняла. Півночі в генделику братів Сугоянів пиячила — значить, грошики завелися. Приповзла, на кухні присіла і захропла. За півгодини прокинеться, до ліжка посуне. Хоч би вже дошкреблася і заснула скоріш. Рая тоді — вужем до мамчиного пальта. Раз завелися грошики, треба хоч копійку поцупити. Однаково проп'є.

з кухні белькотіння:

— Ра… Бля… Райко!

Рая не відізвалася. План рятівних дій, відшліфований роками: фото за пазуху, на подушку впала, Ясю до себе притисла, із головою ватяною ковдрою накрилася, очі заплющила — спить. Міцно спить. Геть нічого не чує.

Іноді допомагало.

Задихалася під важкою ковдрою, тремтіла від страху, бо мула: мати йшла не до свого ліжка у малій кімнатці за кухнею.

— Райко… Та ти що — спиш?!

План рятівних дій… Рая закам'яніла під ковдрою. Не розплющувати очі! Не розплющувати. Піт гарячий — чи страх, ми задуха… Піт.

Нінуха вхопила за край ковдри, смикнула, і Раї враз стало холодно.

— Ану прокидайся, сучко мала! З тобою мати говоритиме! Ти зрозуміла?!

План рятівних дій… І на цей випадок є свій план рятівних дій. Рая розплющила очі, прошепотіла:

— Так, мамо.

— От! Я того… Тітка ця… Що сьогодні нам тут мозок компостувала. Не, ну капець! Краще би вона мене всиновила, старе хабоття. Правильно?

— Так, мамо.

— Що «так»?! Жлоби смердючі! Наживаються на нас! На нормальних, бля, трударях! Ти, Райко, запам'ятай. Не погодишся з нею їхати — загризу! Ти мене почула?

— Так, мамо.

— Що «так»?! А дякувати мамці? Мамка хіба погане порадить? Інші он… на органи дітей продають, а я тебе до багатих жлобів прилаштувала! Щоб у шоколаді… Ти зрозуміла?

— Так, мамо… Дякую.

Нінуха гикнула, уже була попленталася до свого ліжка, — сама спала, дітей під бік не клала, хіба що малознайомих чоловіків, кожен із яких — палке кохання до кінця… пляшки.

Зупинилася. Штовхонула доньку.

— Та дивись мені… Щоби не ляпнула, що я тебе того… підмовляла.

— Добре, мамо, — прошепотіла.

Зарилася лицем у подушку. Задихалася, ковтала сльози, наморочилося — не відверталася. Яся вві сні смикнулася, за подушку рученятами ухопилася, тож — довелося.

Рая відкинулася на спину, очі в стелю. Прислухалася — тихо. Заснула мамка.

— Рай… Ти поїдеш? — почула шепіт від дивана, де спали брати.

— Андрійко? Ану спи мені! — прошепотіла грізно.

Від дивана — схлипи тихі. Підвела голову, придивилася — стирчать три голови. Брудні майки на худих плечах у темряві біліють. Миколка з Андрюхою кривляться, роти затуляють. Едька вчепився в Миколкину руку, смикає, схлипує.

— Ви дурні! Дурні! Рая не поїде! Не поїде!

— Нікуди я не поїду. Спіть уже, — прошепотіла.

Брати попадали. Пошаруділи трохи й поснули. Рая обережно дістала з-під подушки фото незнайомого красивого хлопця, підставила під місячне світло. Закусила губку, щоб не розплакатися: невже такі десь і справді живуть?

  43