очень нудно 
14 
— Убив моїх батьків, — невиразно підтвердив Гаррі.
— Але ж він пропав, — нетерпляче заперечив дядько Вернон, анітрохи не переймаючись тим, що вбивство Гарріних батьків могло бути для хлопця болючою темою. — Так нам сказав той велетенський бурмило. Він десь зник.
— А тепер повернувся, — важко зітхнув Гаррі.
Було дуже дивно стояти у бездоганно чистій кухні тітки Петунії, обладнаній найновішими моделями холодильника й широкоекранного телевізора, і спокійно розповідати дядькові Вернону про Лорда Волдеморта. Поява дементорів у Літл–Вінґіні ніби зруйнувала велику невидиму стіну, що відділяла цілком немагічний світ Прівіт–драйву від решти світу. Обидві сторони життя Гаррі перемішалися між собою і все перевернулося догори дриґом. Дурслі розпитували про магічний світ, а місіс Фіґ знала Албуса Дамблдора. Дементори нишпорили у Літл–Вінґіні, а Гаррі, можливо, вже ніколи не повернеться у Гоґвортс. Біль у голові посилився.
— Повернувся? — прошепотіла тітка Петунія.
Вона подивилася на Гаррі так, як ніколи досі. Зненацька вперше в житті Гаррі усвідомив, що тітка Петунія — сестра його матері. Він не знав, чому ця думка так вразила його саме цієї миті. Він лише збагнув, що в цій кімнаті не він один розуміє, що може означати повернення Лорда Волдеморта. Тітка Петунія ще ніколи так на нього не дивилася, її великі прозорі очі (зовсім інакші, ніж у сестри) не звузилися неприязно чи сердито, а були широко розплющені, і з них проглядав страх. Усе Гарріне життя тітка Петунія вперто вдавала, що не існує ні чарів, ні іншого світу, крім того, в якому жила вона з дядьком Верноном, а тепер усе це валилося на очах.
— Так, — відповів Гаррі, звертаючись лише до тітки Петунії. — Він повернувся місяць тому. Я його бачив. Її руки намацали тілисті плечі Дадді, досі вбраного у шкіряну куртку, й ухопилися за них.
— Чекай, — мовив дядько Вернон, поглядаючи то на Гаррі, то на свою дружину. Його приголомшило і стурбувало нечуване порозуміння, що раптом виникло між ними. — Чекай. Ти кажеш, що цей Лорд Вол–як–його–там повернувся.
— Так.
— Той, що вбив твоїх батьків.
— Так.
— І тепер він насилає на тебе дуренторів?
— Та наче так, — підтвердив Гаррі.
— Ясно, — сказав дядько Вернон, переводячи погляд з поблідлої дружини на Гаррі й підтягуючи штани. Здавалося, він надувався, а його велике бурякове обличчя пухло просто у Гаррі на очах. — Що ж, хай буде, як буде, — рішуче заявив він, а його сорочка мало не луснула, так він роздувся, — геть з мого дому!
— Що? — перепитав Гаррі.
— Ти ж чув — ГЕТЬ! — заревів дядько Вернон так, що Дадлі й тітка Петунія аж підстрибнули. — ГЕТЬ! ГЕТЬ! Давно треба було тебе вигнати! Сови літають сюди, мов на курорт, пудинги вибухають, піввітальні зруйновано, у Дадлі виріс хвіст, Мардж під стелею, та ще той летючий «Форд–Англія» — ГЕТЬ! ГЕТЬ! Кінець! Годі з нас! Ти тут не сидітимеш, якщо тебе шукає якийсь маніяк, не піддаватимеш небезпеці моїх дружину й сина, і не будеш втягувати нас у біду. Якщо ти такий, як твої нікчемні батьки, то з мене досить! ГЕТЬ!
Гаррі закляк на місці. Лівою рукою він стискав зіжмакані листи з міністерства, від містера Візлі та від Сіріуса. «Не виходь з будинку, хоч би там що. НЕ ПОКИДАЙ БУДИНКУ ТІТКИ Й ДЯДЬКА».
— Ти мене чув! — кричав дядько Вернон, схилившись і наблизивши своє огрядне бурякове лице так близько до Гарріного, що на того аж бризкала слина. — Вимітайся! Ти ж сам хотів піти півгодини тому! Цілком тебе підтримую! Забирайся і ніколи більше не брудни нашого порога! Я взагалі не розумію, нащо ми тебе утримували, Мардж мала рацію — тобі дорога в сиротинець. Ми були занадто м’які з тобою, гадали, що вичавимо усе це з тебе, гадали, що зробимо тебе нормальним, але ти прогнив наскрізь, і з мене вже досить… сови!
П’ята сова стрімко вилетіла з димоходу, бухнулась об підлогу і, голосно ухкаючи, знову злетіла в повітря. Гаррі підняв руку, щоб схопити листа в червоному конверті, проте сова шугонула над його головою просто на тітку Петунію, яка, затуливши лице руками, закричала й відступила назад. Сова жбурнула їй на голову червоний конверт, розвернулась і зникла в димоході.
Гаррі кинувся, щоб підняти листа, але тітка Петунія його випередила.
— Беріть, якщо хочете, — сказав Гаррі, — я однак почую, що там. Бо це ревун.
— Викинь листа, Петуніє! — заволав дядько Вернон. — Не торкайся, це може бути небезпечно!
14 
