176 
— Не хотіти, щоб нас підслухано, — коротко мовив Крум.
Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.
— Я хотіти знати, — сердито сказав він, — що бути між ти і Гер–мов–ніна.
Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.
— Нічого, — відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. — Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.
— Гер–мов–ніна говорити про тебе дужо часто, — підозріливо сказав Крум.
— Авжеж, — сказав Гаррі, — ми ж друзі.
Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.
— Ти не мати ніколи… ти не бути…
— Ні, — твердо відказав Гаррі.
Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.
— Дякую, — широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. — А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського — ти справді…
Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.
— Що статися?
Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.
З–за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав… та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.
Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.
— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?
Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:
— …і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро…
— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.
— …а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів… Чули, Везербі? Виконаєте? Вико… — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.
— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?
Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.
— Що з ним?
— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич…
— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба… побачити… Дамблдора…
— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до…
— Я зробив… дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу… розповісти… Дамблдорові…
— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!
Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.
— Ви… хто? — прошепотів він.
— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.
— Ви не… його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.
176 
