175 
Лист Персі був короткий і роздратований.
Як я постійно торочу кореспондентам «Щоденного віщуна», містер Кравч узяв заслужену відпустку. Він регулярно присилає сов із вказівками. Я з ним самим не бачився, але, думаю, ніхто не сумнівається, що я добре знаю почерк власного начальника. У мене багато роботи і я не можу витрачати час ще й на спростування цих сміховинних чуток. Прошу мене більше не турбувати, хіба що заради чогось важливого. Вітаю зі святом.
* * *
Початок весняної чверті зазвичай означав для Гаррі безперервні тренування перед останнім у році матчем з квідичу. Але тепер він мусив готуватися до третього й останнього завдання Тричаклунського турніру, хоч і досі не знав, яким воно буде. Нарешті в останній тиждень травня професорка Макґонеґел затримала його після уроку трансфігурації.
— Поттере, сьогодні о дев’ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.
Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.
— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.
— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.
Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.
— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.
Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.
— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.
— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.
Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.
— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?
На мить запала мовчанка.
— Лабіринт, — пробурмотів Крум.
— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.
— Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? — спитала Флер.
— Там будуть перешкоди, — радісно застрибав Беґмен. — Геґрід забезпечить певну кількість істот… ще треба буде зламати закляття… усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. — Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. — Потім зайде містер Крум… А тоді — міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!
Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.
— Ну що ж… якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок… Стає прохолодно…
Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от–от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.
— Чи могти ми поговорити?
— Авжеж, — сказав Гаррі, трохи здивований.
— Будеш пройтися зі мною?
— Так, — зацікавлено погодився Гаррі.
Беґмена це, здається, збило з пантелику:
— Гаррі, тебе зачекати?
— Та ні, пане Беґмен, усе гаразд — відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. — Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.
Гаррі й Крум разом вийшли зі стадіону, але Крум не повернув до дурмстрензького корабля. Навпаки, пішов у напрямку лісу.
— Чого ми йдемо сюди? — запитав Гаррі, коли вони проминули Геґрідову хатину й освітлену бобатонську карету.
175 
