Последние отзывы

  20  

Усі погляди втупилися в нього.

— Чого б це? — здивувався Персі.

— Завдяки тобі, Персі, — серйозним тоном промовив Джордж. — До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом «ВЦ»…

— …тобто «Велике Цабе», — розшифрував Фред.

Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.

— Тату, а й справді, чому міністерство надає нам машини? — поважно перепитав Персі.

— Ну–у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, — відповів містер Візлі. — А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу…

Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.

— От і чудово, — жваво додала місіс Візлі. — Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро… Сподіваюся, ви вже все спакували?

— Рон ще не поскладав свої нові покупки, — зітхнув Персі. — Він їх кинув на моє ліжко.

— Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, — розпорядилася місіс Візлі.

Рон похмуро зиркнув на Персі.

Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах — перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.

Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.

— Він був тут , на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! — репетував Персі.

— Я його не чіпав, ясно? — верещав у відповідь Рон.

— Що сталося? — запитав Гаррі.

Персі обернувся.

— Зник мій значок старости, — пояснив він.

— І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, — поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. — Може, я залишив його в шинку..

— Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! — заревів Персі.

— Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, — сказав Гаррі і спустився донизу.

Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім’я і наблизився до дверей.

— …безглуздо від нього приховувати! — палко доводив містер Візлі. — Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..

— Артуре, правда його налякає! — пронизливо закричала місіс Візлі. — Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий , що не знає!

— Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! — заперечив містер Візлі. — Ти ж знаєш Гаррі й Рона — вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав «Лицарський автобус» — я певен — міністерство не знайшло б його живим!

— Але ж він живий — здоровий, тож навіщо…

— Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у «Щоденному віщуні», нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку–самозаклиналочку ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює…

— Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.

— Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому…

— Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі…

Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.

— Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: «Він у Гоґвортсі… Він у Гоґвортсі». Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо–Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо–Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план…

Запала тиша.

Притулившись до дверей, Гаррі нетерпляче ждав, що вони скажуть далі.

  20