Розділ двадцять перший

СЕКРЕТ ГЕРМІОНИ

— Жахливі речі… жахливі… просто неймовірно, що ніхто з них не помер… ніколи про таке не чув… це ж яке щастя, що ти там був, Снейпе…

— Дякую, пане міністре.

— Орден Мерліна другого ступеня! Не менше. А якщо вдасться, то й першого!

— Дуже вам дякую, пане міністре.

— Рана, бачу, серйозна… Мабуть, Блекова робота?

— Якщо чесно, це Поттер, Візлі і Ґрейнджер, пане міністре…

— Та ні!

— Блек їх зачаклував, я зрозумів це відразу. Закляття «Конфундус», судячи з їхньої поведінки. Він навіть навіяв їм, що невинний. Вони не тямили, що роблять. Але їхнє втручання призвело до того, що Блек зумів утекти… вони, мабуть, гадали, що піймають його самі. Їм досі забагато прощалося… Боюся, що вони склали про себе зависоку думку… до того ж директор, звісно, Поттерові забагато дозволяє…

— Ну, але ж, Снейпе… ти знаєш, Гаррі Поттер… ми всі трохи заплющуємо очі на його витівки.

— Але ж… чи на користь йому така поблажливість? Особисто я поводжуся з ним, як з будь–яким іншим учнем. А будь–який інший учень був би принаймні тимчасово відрахований зі школи за те, що піддав такій небезпеці своїх друзів. Судіть самі, пане міністре: він порушив усі шкільні правила… Після всіх запобіжних заходів, що вживалися задля його ж безпеки… він опинився за межами школи, уночі, в товаристві вовкулаки і вбивці… До того ж, я маю всі підстави підозрювати, що він таємно відвідував Гоґсмід…

— Ну, але ж… побачимо, Снейпе, побачимо… хлопчина, без сумніву, накоїв дурниць…

Гаррі лежав і слухав, не розплющуючи очей. Він був неначе п’яний. Почуті слова ледве повзли від вух до мозку, тож йому важко було щось збагнути. Його руки й ноги мовби налилися свинцем, важкі повіки не піднімалися… Хотілося цілу вічність лежати на цьому зручному ліжку…

— Мене найбільше вражає поведінка дементорів… Що змусило їх відступити, Снейпе?

— Не знаю, пане міністре. Коли я отямився, вони вже займали свої пости біля входів до школи…

— Неймовірно. Але ж і Блек, і Гаррі, і дівчина…

— Усі були непритомні, коли я до них добрався. Певна річ, я зв’язав Блека, заткнув йому кляпом рота, вичаклував ноші й негайно доправив їх усіх до замку.

Запала тиша. Мозок Гаррі запрацював трохи швидше, і відразу щось запекло йому в животі…

Він розплющив очі. Усе злегка розпливалося: хтось зняв з нього окуляри. Він лежав у тьмяній шкільній лікарні. У глибині палати розрізнив постать мадам Помфрі, що стояла спиною до нього, нахилившись над ліжком. Гаррі примружився. Під рукою мадам Помфрі виднілося руде Ронове волосся.

Гаррі повернув голову на подушці. Праворуч від нього лежала на залитому місячним сяйвом ліжку Герміона. Її очі теж були розплющені, а вона — перелякана. Побачивши, що Гаррі прокинувся, Герміона притисла пальця до вуст і кивнула на лікарняні двері. Вони були відчинені, а з коридору долинали голоси Корнеліуса Фаджа та Снейпа.

Мадам Помфрі поспішила в напівтемряві до Гарріного ліжка. Вона несла йому плитку шоколаду небачених розмірів. То була не плитка, а радше тротуарна плита.

— Ага, ти вже прокинувся! — жваво мовила вона, поклала шоколад на столик біля ліжка і заходилася дробити його маленьким молоточком.

— Як там Рон? — запитали в один голос Гаррі й Герміона.

— Буде жити, — похмуро відповіла мадам Помфрі. — А стосовно вас обох… ви залишитеся тут, поки я не переконаюся, що ви… Поттере, що це ти робиш?

Гаррі сів, нап’яв окуляри і схопив чарівну паличку.

— Я мушу зустрітися з паном директором, — пояснив він.

— Поттере, — почала заспокоювати його мадам Помфрі, — все гаразд. Блека схопили. Він сидить замкнений нагорі. Дементори ось–ось виконають свій Цілунок…

— ЩО?

Гаррі зіскочив з ліжка. Герміона теж. Але його крик почули в коридорі. Наступної миті в палату зайшли Корнеліус Фадж і Снейп.

— Гаррі, Гаррі, що таке? — розхвилювався Фадж. — Негайно в ліжко… Він уже з’їв свій шоколад? — стурбовано запитав він мадам Помфрі.

— Пане міністре, послухайте! — вигукнув Гаррі. — Сіріус Блек ні в чому не винен! Пітер Петіґру сфальсифікував власну смерть! Ми його сьогодні бачили! Ви не можете дозволити дементорам зробити таке з Сіріусом, він…

Але Фадж похитував головою, легенько усміхаючись.

— Гаррі, Гаррі, у тебе все переплуталося, ти витримав таке жахливе випробування! Лежи й відпочивай, тепер уже все під нашим контролем…

  116