Последние отзывы

  96  

Гаррі постукав — і раптом усе завмерло. Двері ледь–ледь прочинилися, й вони побачили крізь тонесеньку шпарку одне Локартове око.

— Ох, містере Поттере, містере Візлі! — сказав він, ще на якийсь сантиметр відчиняючи двері. — Я зараз дуже заклопотаний. Хіба що ви швиденько…

— Пане професоре, ми маємо для вас деяку інформацію, — сказав Гаррі. — Вона може вам знадобитися…

— Ее… ну… не дуже й… — та частина Локартового обличчя, яку вони бачили, мала дуже стривожений вигляд. — Тобто… ну, гаразд…

Локарт відчинив двері, і вони увійшли.

Кабінет світив голими стінами. На підлозі лежали дві великі відчинені валізи. В одну з них були поспіхом запхані мантії — яскраво–зелена, бузкова і темно–синя, а в другій лежала купа недбало скиданих книжок. Фотографії, що прикрашали стіни, тепер були складені в коробках на столі.

— Ви кудись їдете? — здивувався Гаррі.

— Е–е… ну, так, — пробелькотів Локарт, здираючи з дверей і згортаючи в рулон плакат, на якому він був зображений на повен зріст. — Терміновий виклик, невідкладний… Мушу їхати…

— А як же моя сестра? — обурився Рон.

— Ну, це… Дуже прикро, — сказав Локарт, уникаючи їхніх очей. Він висунув шухляду, щоб перекласти з неї все в торбу. — Ніхто так не шкодує, як я…

— Ви ж викладаєте захист від темних мистецтв! — вигукнув Гаррі. — Як ви можете їхати! Тут діються такі темні речі!..

— Ну, мушу сказати… Коли я приймав цю посаду, — бурмотів Локарт, складаючи зверху на мантії шкарпетки, — в контракті навіть згадки не було… Я не сподівався!..

— Тобто ви тікаєте? — усе ще не міг повірити Гаррі. — Після усіх ваших подвигів, описаних у книжках?

— Книжкам не завжди можна вірити, — тихенько мовив Локарт.

— Але ж ви самі їх написали! — крикнув Гаррі.

— Мій любий хлопче, — випростався і спохмурнів Локарт. — Не забувай про здоровий глузд. Я б не продав і половини своїх книжок, якби люди не думали, що те все зробив саме я. Ніхто не читатиме про якогось там старого бридкого чаклуна з Вірменії, навіть якби він і справді врятував село від перевертнів. Уявіть собі, який жахливий вигляд він мав би на обкладинці. Жодного стилю в одязі. А та відьма, що вигнала бабу–ягу з Бендона, мала заячу губу. Ну що тут ще говорити?..

— То ви просто приписали собі те, що робили зовсім інші люди? — недовірливо запитав Гаррі.

— Гаррі, Гаррі, — нетерпляче похитав головою Локарт, — це аж ніяк не так просто. Над цим треба було попрацювати. Знайти усіх тих людей. Докладно розпитати їх, як вони все те зробили. Тоді наслати на них чари забуття, щоб вони те все забули. Чим–чим, але своїми чарами забуття я справді можу пишатися! Отож–то, Гаррі, на це пішло багато праці. Розумієш, це не просто підписування книжок і рекламні фотознімки! Якщо прагнеш слави, треба бути готовим до тривалої й тяжкої праці.

Він зачинив і позамикав валізи.

— Ну ось, — сказав він. — Думаю, це все… Угу… Лишилося тільки одне.

Локарт видобув свою чарівну паличку й повернувся до Рона й Гаррі:

— Мені страшенно шкода, хлоп’ята, але тепер я мушу наслати на вас чари забуття. Не хочу, щоб ви розбовкали мої таємниці. Тоді я не продам жодної своєї книжки…

Гаррі вчасно вихопив з кишені чарівну паличку. Не встиг Локарт підняти свою, як Гаррі закричав:

— Експеліармус!

Локарт, перечепившись об валізу, відлетів назад. Його чарівна паличка високо знялася в повітря; Рон зловив її і жбурнув у відчинене вікно.

— Ви самі винні, що професор Снейп навчив нас цього трюку! — розлючено мовив Гаррі, відпихаючи ногою Локартову валізу.

Локарт витріщився на нього, втративши рештки самовпевненості. Гаррі й далі націлявся в нього чарівною паличкою.

— Що ти від мене хочеш? — кволо запитав його Локарт. — Я не знаю, де Таємна кімната. Я нічим не можу допомогти.

— Вам пощастило, — порадував його Гаррі, рухом палички піднявши Локарта на ноги. — Бо ми, здається, знаємо, де вона. І знаємо, хто в ній. Ходімо.

Вони вивели Локарта з кабінету, а тоді спустилися найближчими сходами і пішли вздовж темного коридору, де на стіні — аж до дверей туалету Плаксивої Мірти — сяяли написи.

Локарта пустили наперед. Гаррі втішено дивився, як той тремтить.

Мірта сиділа в останній кабінці на бачку.

— О, це ти! — сказала вона, побачивши Гаррі. — Чого ти хочеш тепер?

— Запитати, як ти померла, — відповів Гаррі. Мірта відразу разюче змінилася. Здавалося, її ще ніколи не запитували про такі приємні речі.

  96