очень нудно 
6 
Добі шанобливо схилив голову.
— Албус Дамблдор — найкращий директор за всю історію Гоґвортсу. Добі це знає, паничу. Добі чув, що Дамблдор своєю силою не поступався Тому–Кого–Не–Можна–Називати в пору його розквіту. Але, паничу, — Добі перейшов на змовницький шепіт, — є сили, що їх Дамблдор не… сили, що їх жоден порядний чарівник…
І, перше, ніж Гаррі встиг його зупинити, Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, пронизливо скрикуючи.
Внизу зненацька запала тиша. Через дві секунди Гаррі, серце якого несамовито гупало, почув, як дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув:
— Мабуть, Дадлі знову не вимкнув телевізора. От шибеник малий!
— Мерщій!.. У шафу! — зашипів Гаррі, схопив Добі, запхнув його туди, зачинив дверцята і кинувся на ліжко саме тієї миті, коли повернулася дверна клямка.
— Що… ти… в біса… тут виробляєш? — прохрипів, зціпивши зуби, дядько Вернон, дивлячись упритул на Гаррі. — Ти щойно перепаскудив мені анекдот про те, як японці грають у гольф. Ще один звук, і ти, хлопче, пошкодуєш, що народився!
Він рішуче попрямував із кімнати.
Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.
— Бачиш, як тут мені? — сказав Гаррі. — Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю… ну… думаю, що маю, друзів…
— Друзів, які навіть не пишуть Гаррі Поттеру? — лукаво запитав Добі.
— Я думаю, вони просто… Стривай! — раптом спохмурнів Гаррі. — Звідки ти знаєш, що мої друзі мені не пишуть?
Добі зачовгав ногами.
— Гаррі Поттер не повинен сердитися на Добі… Добі робив це з найкращих міркувань…
— Ти перехоплював мої листи?
— Добі має їх із собою, — відповів ельф. Спритно відступивши чимдалі від Гаррі, він витяг з–під своєї наволочки велику паку конвертів. Гаррі міг розрізнити рівненький почерк Герміони, невиразне Ронове письмо і навіть закарлючки, які нашкрябав, мабуть, Геґрід, гоґвортський лісник.
Добі тривожно кліпав очима.
— Гаррі Поттер не повинен сердитися… Паничу, Добі сподівався… що Гаррі Поттер подумає, ніби друзі забули про нього… і не захоче вертатися до школи…
Гаррі його не слухав. Він хотів забрати листи, але Добі відскочив від нього.
— Паничу, Гаррі Поттер отримає їх, якщо пообіцяє Добі не повертатися до Гоґвортсу. Ой, паничу, ви не повинні наражатися на ту небезпеку! Скажіть, що не повернетеся, паничу!
— Ні, — розсердився Гаррі. — Віддай мені листи моїх друзів!
— Тоді Гаррі Поттер не лишає мені іншого виходу, — засмучено вимовив ельф.
Гаррі не встиг навіть ворухнутися, а Добі вже кинувся до дверей у спальню, відчинив їх — і помчав сходами донизу.
Гаррі, якому закрутило в животі й пересохло в роті, кинувся за ним, намагаючись бігти якомога тихіше. Він перестрибнув останні шість сходинок, по–котячому приземлився на килим у коридорі і роззирнувся, шукаючи Добі. З їдальні долинав голос дядька Вернона: «…розкажіть Петунії той смішний анекдот про американських слюсарів, містере Мейсоне, їй так кортить почути…»
Гаррі побіг коридором до кухні й відчув, як йому опустилося серце.
Пудинг, цей витвір тітки Петунії, шедевр із вершків і зацукрованих фіалок, висів у повітрі під стелею. Добі сидів у куточку на серванті.
— Ні! — прохрипів Гаррі. — Благаю, вони приб’ють мене…
— Гаррі Поттер повинен пообіцяти, що не повернеться до школи.
— Добі, будь ласка!
— Обіцяйте, паничу!
— Не можу!
Добі з розпачем подивився на Гаррі:
— Тоді, паничу, Добі мусить це зробити, для власного ж добра Гаррі Поттера.
Пудинг гепнувся на підлогу зі страшенним гуркотом. Тареля, на якій він стояв, розбилася на друзки, а крем і вершки заляпали вікна і стіни. Щось ляснуло, мов батіг, і Добі раптом щез.
З їдальні долинули крики, дядько Вернон увірвався до кухні і побачив там заціпенілого від жаху Гаррі, обляпаного з голови до ніг пудингом тітки Петунії.
Спочатку здавалося, ніби дядько Вернон зможе якось усе владнати («Це наш племінник… дуже неврівноважений… боїться чужих людей, тож ми лишили його нагорі»). Він затягнув назад до їдальні шокованих Мейсонів, пообіцяв Гаррі, що здере з нього три шкури, коли підуть гості, і жбурнув йому швабру. Тітка Петунія знайшла в холодильнику якесь морозиво, а Гаррі, якого ще й досі тіпало, почав старанно шурувати кухню.
6 
