очень нудно 
12 
— Ой, він таке чудо! — всміхнулася вона. — Знає про шкідників геть усе! Не книжка, а скарб!
— Мама у захваті від нього, — прошепотів Фред так, щоб усі почули.
— Не роби з себе посміховиська, Фреде! — обурилася місіс Візлі, почервонівши. — Гаразд, якщо вважаєш себе мудрішим за Локарта, можеш братися за роботу, але начувайся, якщо потім я прийду перевірю і знайду в саду хоч одного гнома!
Позіхаючи й буркочучи, брати Візлі попленталися надвір, а Гаррі — слідом за ними. Сад був великий і саме такий, яким і має бути сад, подумав Гаррі. Дурслям він не сподобався б: там було повно бур’янів, а траву годилося б скосити, але попід мурами тулилися покривлені дерева, на кожній клумбі буяли небачені рослини, а у великому зеленому ставку кумкали жаби.
— Знаєш, маґли також мають у садках гномів, — сказав Ронові Гаррі, коли вони переходили галявину.
— Так, я бачив ті фігурки, які вони називають гномами, — відізвався Рон з–над куща півонії. — Якісь малі товсті діди морози з вудочками.
Почувся шум боротьби, кущ півонії затремтів, і звідти виринув Рон.
— Ось тобі гном, — сказав він похмуро.
— Заберрирруки! Заберрирруки! — верещав гном.
Він аж ніяк не нагадував Діда Мороза. Був малий і мовби зшитий зі шкіри, з великою Гулястою, лисою головою, точнісінько як картопля. Рон тримав його, витягнувши руку вбік, бо гномик брикався своїми мозолястими ноженятами. Рон схопив його за ноги й перевернув головою вниз.
— Треба робити ось так, — пояснив він. Тоді підняв гнома над головою («Заберрирруки!») і почав розкручувати його колами, немов аркан. Побачивши, як здивувався Гаррі, Рон додав:
— Це їм не шкодить: просто закрутиться голова, і вони не знайдуть дороги до своїх гном’ячих нірок.
Рон відпустив гномові ноги — той злетів метрів на шість над землею й гепнувся десь у полі за живоплотом.
— Слабенько! — скривився Фред. — Закладаємось, я закину свого аж за той пеньок.
Гаррі швидко навчився не надто шкодувати гномів. Він хотів просто опустити першого, якого піймав, по той бік живоплоту, але гном відчув його нерішучість і вп’явся йому в палець гострими, як бритва, зубами. Гаррі добряче намучився, доки струсив його з руки.
— Ого, Гаррі! Метрів з шістнадцять!..
Скоро ціле небо вкрилося летючими гномами.
— Знаєш, їм усім клепки бракує, — сказав Джордж. схопивши відразу п’ятьох чи шістьох гномів. — Тільки зачують про дегномізацію — відразу збігаються подивитись. А могли б уже й скумекати, що саме тоді їм не варто й вистромляти носа.
Невдовзі усі гноми, що опинилися в полі, почали безладно тікати, згорбивши свої вузенькі плечі.
— Вони ще повернуться, — сказав Рон, спостерігаючи, як гноми зникають у живоплоті на тому краю поля. — їм тут подобається… Тато надто лагідний з ними, думає, що вони кумедні.
Аж тут грюкнули вхідні двері.
— Він повернувся! — вигукнув Джордж. — Тато вже вдома!
Усі побігли через сад до хати.
Містер Візлі сидів на кухні у кріслі, скинувши окуляри й заплющивши очі. Він був худорлявий і вже лисів, але його ріденьке волосся було таке ж руде, як і в дітей. Поношена довга зелена мантія була припорошена пилом.
— Що за нічка, — пробурмотів він, навпомацки шукаючи чайничок.
Усі тим часом посідали довкола нього.
— Дев’ять обшуків. Дев’ять! А старий Манданґус Флечер намагався наслати на мене проклін, коли я повернувся до нього спиною.
Містер Візлі добряче відсьорбнув чаю і зітхнув.
— Що–небудь знайшов, тату? — нетерпляче запитав Фред.
— Тільки пару дверних ключів, що зменшуються, і кусючого чайника, — позіхнув містер Візлі. — Були, щоправда, досить неприємні речі, але нашого відділу це не стосується. Мортлейка допитали з приводу кількох дуже дивних тхорів, але це, на щастя, справа Комітету з експериментальних заклять.
— Кому б це заманулося робити дверні ключі, що зменшуються? — здивувався Джордж.
— Просто щоб познущатися над маґлами, — зітхнув містер Візлі. — Продають їм ключ, який стає таким крихітним, що його в потрібний момент годі знайти. Звичайно, потім дуже важко натрапити на винуватця, бо маґл ніколи не зізнається, що його ключ постійно зменшується, а тільки наполягатиме, що просто загубив його. Та Бог з ними, вони просто зі шкури пнуться, щоб не помічати магії, навіть якщо це робиться у них під носом. Та чого тільки не зачаровують наші люди, ви навіть не повірите!
12 
