очень нудно 
56 
Хлопці навіть не уявляли собі, про що можна так довго балакати. Причому більше говорили старий "ковбой" і лисуватий, пошрамований слухав, часом перепитував, часом кивав головою, але сам говорив мало. Обличчя в нього було задумане й скорботне.
— Мабуть, війну згадують,— шепнув Сашко Циган.
— Ага,— погодився Марусик.
Журавель повернувся розімлілий і винуватий:
— Біжіть, хлопці, біжіть швидше! Такий борщ! А качка! Я не кажу вже про пундики і компот...
— Ну, біжи, Марусику!— самовіддано наказав Сашко Циган.
— А чого я, біжи ти, ти ж...— не дуже впевнено почав Марусик.
— Я сказав!— стиснув зуби Сашко Циган.
— Хлопці, біжіть удвох, чого там. А я почергую. А то борщ прохолоне і качка... Мати сказала, щоб...
— Правильно! Нема питань!— підхопив Марусик.
— Та ми ж домовились...— похитнувся Сашко Циган.
— Та що там домовились. Біжіть швидше, а я сам тут управлюся.
— А якщо...— почав Сашко Циган, але Журавель перебив його:
— Нічого не "якщо"! Бо як перестоїться обід, мати вам не простить.
— Ну, гаразд. Ти ж тут дивись. Ми швидко. Одна нога тут, друга там.— Сашко Циган підбадьорливо поплескав Журавля по плечу, і вони з Марусиком зникли.
Журавель лишився один.
Не будемо приховувати: одному в небезпечній ситуації завжди гірше, ніж удвох. Здавалося б, мусить бути удвічі, але воно чогось значно гірше,— вдесятеро, а то і більше... Ніхто цього не підраховував і підраховувати не зможе. Просто, коли ти один, нема перед ким приховувати свого страху, і все в тобі труситься, як у лихоманці. І це цілком природно: страх — то інструмент самозахисту, інстинкт, який попереджає про небезпеку. Не було б страху, людство давно б загинуло, на самісінькому початку свого існування. Це Марусик вичитав у якійсь книзі і дуже любить повторювати. Правильність цієї мудрої думки Журавель відчув зараз усім своїм єством.
Те, що перед ним німці, які в час війни воювали на нашій землі, не викликало жодного сумніву. І за віком, і за деякими іншими ознаками (хоча б ті ж самі шрами) вони цілком підходили під цю категорію. Хіба що лисуватий у війну був зовсім юним. Але, як відомо, наприкінці війни, під час тотальної мобілізації, в армію брали навіть п'ятнадцятирічних хлопців. Отже, всі вони колишні фашисти, а може, навіть і військові злочинці.
Гарбузяни були тоді партизанським селом, тут орудували карателі. Отже...
Приїхали вони сюди не просто так. Просто так іноземні туристи в Гарбузяни не їздять. У Гарбузянах нема ні Софії, ні Лаври, ні інших історичних пам'яток. Іноземним туристам тут оглядати нічого.
Отже...
Щось вони тут шукають. Це безперечно. Що? Мабуть, те, що залишилося з війни. А що могло залишитись? Або якісь секретні документи, які свідчать про щось важливе — чи про агентуру, навербовану з різних зрадників і залишену в нашій країні, чи про якісь військові секрети. Або ж награбовані коштовності, які вони з якихось причин не змогли тоді вивезти.
Або... хто його знає. В Журавля забракло фантазії.
У всякому разі, побачивши хлопця, який за ними слідкує, колишні фашисти панькатися з ним не стануть. По голові— бац!.. Яму викопають (лопата в багажнику!), закопають і — бувай здоровий!
Цілковита реальність такого повороту справи примушувала серце Журавля битися з шаленою швидкістю, як тільки хтось з іноземців позирав у той бік, де він ховався в кущах смородини.
Як багато важить у нашому житті випадковість! Як змінювалися часом навіть долі людські від зовсім, здавалося б, незначних випадкових обставин!
І де тільки взялася ця худюща смугаста здичавіла кицька!
Вона раптом з'явилася біля хати і хрипло занявчала, дивлячись на іноземців.
— Оу! Ді катце!— вигукнув старий "ковбой", широко усміхаючись.— Ком! Ком!
І простягуючи руку, він пішов до кицьки.
"Фашисти любили тварин більше, ніж людей...— устиг подумати Журавель (він читав колись про це) і тут побачив, що здичавіла кицька втікає від німця в кущі, де він сидів.
Німець рушив за нею. Крок, ще крок і...
Журавель не витримав, підхопився й, ламаючи кущі і дряпаючи руки, кинувся геть.
— Оу, Дер Кнабе!— почувся ззаду здивований голос німця. Що той іще казав, Журавель уже не чув. Він біг так, як не бігав ніколи в житті. Серце його завмирало. Йому здавалося, що от-от він почує ззаду погоню, постріли і...
Але пострілів не було. Й погоні не було теж.
Сашка Цигана й Марусика він зустрів майже біля самісіньких Бамбурів.
56 
