Последние отзывы

  17  

— Щось тут не те, — сказала Марла в одну з дірок білої стіни, — не те щось, присягаюся Кастанедою і Павичем, і батьком їх Саксоном Граматиком… Хоча данські хроністи в цій стіні не ходять. Саксон тільки раз мені показувався — у Ваті Фо, в Бангкоку. Там, де Будда найдовший у світі лежить. Хотіла подивитись я на химерну скульптуру стража храмового крізь віконце, аж раптом поверх неї — так само, як письмена по воді — проступили обриси середньовічного старця. Не знаю звідки, але в голові десь взялося, шо то — Саксон Граматик. А чого саме він — то взнаю, як сміття повикидаю…

Щоби створити білу стіну, треба спочатку якось змайструвати білу тишу. Для цього Марла понапихала собі в вуха білої вати — не допомагало. Щоправда, гуркіт мотоциклів за вікном уже не був таким нестерпним, і від музики вже доходило тільки те, що має знайти собі місце в білій тиші, але сама тиша однаково залишалась якоюсь темно-червоною, із частим морганням по ній Марлиних кольорових шаликів. Марла ні сіло ні впало подумала, що має собі розмалювати живіт. Якими-небудь перманентними фарбами.

— Хоча ні. Почекаю ще до Індії. Там це зроблять хною — швидко і безболісно. Та й стану я собі священною індійською коровою…

І Марла почала співати. Співати з позатиканими вухами — найрозумніша річ у світі. Спів тоді нікуди не дівається, залишається в голові, поміж вухами, починає відбиватися від однієї стінки тіла до іншої, збуджує органи, примушує кров шурхотіти у правильному напрямку і, врешті-решт, просто зігріває того, хто співає. По тому, натхненна ідеєю перетворитися на священну корову, Марла заходилася танцювати, перестрибуючи з ліжка на ліжко готельної кімнатки з далеко не білими стінами. Відтак роздяглася і облила себе з голови до ніг холодною водою. Підлога зробилася мокрою, а Марла — спокійною.

День без Х'ялмара минав на диво швидко, подекуди болісно, але загалом той день Марлу втомлював саме безглуздістю всього того, що пропонував. Найпотворнішим видавалося онлайнове спілкування з зіркою російського шоу-бізнесу, котра хотіла, щоби Марла знялася в її наступному відео. Переліт оплачувався, місце зйомок — Київ, роля Марли — головна, естетика запланованого відео — щось поміж французьким «Леоном-кілером» і французьким же «Доберманом», уявне місце дії — звичайно ж, Франція. Марла мала б зіграти дівчинку-кілера, що ходила на високих підборах, мала великі борги перед «босом» і не меншу рушницю у валізці. Зірка, перелякана, видно, Марлиною блискавичною згодою щодо участі у зйомках, відразу ж попросила її надіслати свої знимки «как ти виглядіш тєпєрь». Марла це зробила, і вже за кілька хвилин зірка цікавилася, чи має Марла чоловіка.

— А я, бабисько дурне, сказала, що не маю… Фе, яка стидоба. Ну, так, не одружені ми з Х'ялмаром, то й що? Що за слабкодухість незайманої селючки? Якого рожна завжди залишати при собі зайвий простір для зайвих чиїхось уявлень?

Марла почувалася жахливо гидко, її навіть почало піднуджу-вати, як після непровареного чаю із немитої склянки. Вона почувалася так, ніби вже в якомусь вимірі зрадила Х'ялмара, чого ще зовсім недавно пообіцяла собі ніколи не робити. А тут — ще й так дешево, із зіркою російського шоу-бізнесу!

— Але, кажись, я вже не буду в тому кліпі. Бо зажирно для мене на шару в Україну літати. Та й звєзда під кінець розмови образилась, як я їй повідомила, що йду додому спати… Ну та й добре. Та й срав пес.

Тепер, лежачи на ліжку й задумливо пожовуючи краєчок книжки Салмана Рушді, Марла уявляла, як вона вже пише друзям листи-спростування свого приїзду. Світлини знереальненого кліпу одна за одною підлітали в повітря і падали діряві, прострілені кулями з неіснуючої Марлиної гвинтівки. Місце дії — Джокджакарта…

Alchemical Mc Donald’s

А потім Марла почала катастрофічне втрачати волосся.

— Може, я стаю Йоною? Хоча навряд…

Волосся випадало чималими шматками, залишаючи за Мар-лою невблаганний темно-русявий слід. Марла почувала дикий, ледь не містичний жах. Попри те, що, крім ролі гомункула, їй — уже жодної іншої зіграти не доведеться, Марлу більше турбувало питання «Чому це відбувається?». Тим паче, що з її текстів також почали стрімко випадати окремі літери, морфеми, а то й цілі словосполучення.

— Боже! — ледь не плакала Марла, запихаючи чергове пасмо змертвілого волосся до кишені, — ви це бачили?

— Оу, іт'с фанні! — Джесіка-Волтдісней з очима Бембі подарувала Марлі сяючу макдональдсівську посмішку.

  17