Последние отзывы

  2  

Багато своїх творів Дюма створив у співавторстві з маловідомими або й зовсім невідомими літераторами. Серед них Огюст Маке: трилогія про мушкетерів, «Жіноча війна», «Граф Монте-Крісто», «Шевальє де Мезон-Руж», «Кольє королеви», «Чорний тюльпан»; Поль Меріс: «Асканіо», «Аморі», «Дві Діани»; Поль Бокаж: «Тисяча і один привид», «Паризькі могікани», «Сальватор»; Поль Лакруа: «Жінка з оксамиткою на шиї» та ін. Саме праця із співавторами дала можливість письменнику створити таку кількість творів. Обов'язками співавторів були вибір сюжету твору, інколи розробка того чи іншого образу або ситуації, частіше — підбір необхідних історичних документів і розставлення пунктуаційних знаків, які Дюма майже ніколи не ставив, щоби пришвидшити написання твору. Але головну роботу — перетворення попередніх несміливих начерків у справжній літературний твір — завжди виконував Дюма. Все, що виходило з-під його пера, мало особливий дух, особливу атмосферу, яку Достоєвський називав «дюмівським інтересом».

Користуючись класифікацією, що ділить романи Дюма на авантюрно-романтичні, авантюрно-історичні і власне історичні, потрібно зауважити, що більшість своїх власне історичних творів він створив без допомоги співавторів. Це «Ізабелла Баварська» «Капітан Рішар», «Соратники Ієгу», історичні хроніки — «Наполеон», «Генріх IV» та ін., що вказує на особливе ставлення до них самого автора.

Помер письменник у містечку Пуї 6 грудня 1870 р.

Д'Артаньян, головний герой роману «Три мушкетери», — особа історична. Основне джерело цього твору — книжка Куртиля де Сандра «Мемуари пана Д'Артаньяна, капітан-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів, у яких ідеться про чимало приватних і таємних речей, що сталися за Людовіка Великого» (видана в Голландії 1701 p.).

Дюма вважав, що імена мушкетерів — Атос, Портос та Араміс — вигадані, що Сандр приховав за ними добре відомих осіб. Проте ці три герої існували насправді. Атос народився у провінції Беарн. Про його життя збереглося небагато відомостей. Він був чудовим фехтувальником. Помер 1643 р. — певно, його вбили на дуелі, оскільки тіло було знайдене біля ринку Пре-о-Клер — улюбленого місця дуелянтів. Портоса звали Ісааком де Порто; він походив зі знатного роду, відомого й у XIX ст.; служив у загоні королівських мушкетерів. Араміс — справжнє його ім'я Араміц — якийсь час жив у долині Баритон; він теж був мушкетером.

Книжка Сандра вийшла друком десь через тридцять років після смерті Д'Артаньяна; автор писав вигадані мемуари свого героя на підставі документів про життя і службову діяльність Д'Артаньяна та трьох його друзів-мушкетерів, додаючи до фактів чимало літературного вимислу.

Створюючи «Трьох мушкетерів», Дюма із «Мемуарів» Сандра взяв подробиці про звичаї XVII ст., імена героїв, подорож Д'Артаньяна у Париж, інтригу з міледі, викрадення рекомендаційного листа до Тревіля, дуель на Пре-о-Клер, образи гвардійців кардинала, вступ Д'Артаньяна в полк Дезессара; звичайнісіньку корчмарку, про яку згадується у Сандра, зробив чарівною пані Бонасьє. З книжки Редерера «Політичні та любовні інтриги французького двору» романіст запозичив історію з діамантовими підвісками, що їх Анна Австрійська подарувала герцогові Бекінґему. Проте могутня сила уяви дозволила письменникові створити власний оригінальний твір, своєрідний як за змістом, так і за художньою формою.

У «Трьох мушкетерах» органічно втілені творчі принципи письменника, стильові особливості історико-пригодницького роману, які він започаткував і розвинув. У романі відображено історичні події за Людовіка ХНІ (1610–1643). Історія для Дюма — це лише сукупність фактів і подій, на підставі яких можна створити цікавий динамічний сюжет. Письменник не зважає на складні явища політичного та соціального характеру, лишає поза увагою життя народу, сповнене повстань і заколотів. Усе це отримує в романі довільне тлумачення.

Дюма гадав, що ланцюг повстань, воєн, переворотів обумовлений випадковими обставинами, що хід історії взагалі залежить од непередбаченого втручання «випадку». Приміром, війна між Францією та Англією, на його думку, розпочалася через суперництво кардинала Рішельє та герцога Бекінгема, які були закохані в Анну Австрійську.

У романі підступний кардинал щоразу зазнає поразки. Здавалося, й загибель Д'Артаньяна та його друзів була неминучою, коли Рішельє дав міледі листа-наказ, за яким вона мала право знищити друзів-мушкетерів. Аж тут наспів Атос, і міледі не вдалося вчинити розправу зі своїми найзапеклішими ворогами.

  2