ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Откровенные признания

Прочла всю серию. Очень интересные романы. Мой любимый автор!Дерзко,увлекательно. >>>>>

Потому что ты моя

Неплохо. Только, как часто бывает, авторица "путается в показаниях": зачем-то ставит даты в своих сериях романов,... >>>>>

Я ищу тебя

Мне не понравилось Сначала, вроде бы ничего, но потом стало скучно, ггероиня оказалась какой-то противной... >>>>>

Романтика для циников

Легко читается и герои очень достойные... Но для меня немного приторно >>>>>

Нам не жить друг без друга

Перечитываю во второй раз эту серию!!!! Очень нравится!!!! >>>>>




  51  

— Що це за пес?

— Він прибіг за хазяїном.

— За ким?

— За хазяїном; тільки що приїхав містер Рочестер.

— Справді? То місіс Фейрфакс тепер у нього?

— Так, і міс Адель — усі вони в їдальні, а Джона послано по лікаря. З хазяїном трапилась біда: він упав з коня і вивихнув собі ногу.

— Часом не на дорозі до Ґея?

— Так, коли з'їжджав із пагорка: кінь посковзнувся на льоду.

— А-а! Будьте такі ласкаві, Лі, принесіть свічку!

Лі повернулась зі свічкою, а за нею ввійшла і місіс Фейрфакс. Вона розповіла мені те саме, додавши, що прийшов містер Картер, лікар; він сидить тепер у містера Рочестера. Потім вона побігла клопотатися про чай, а я піднялась нагору роздягтися.

РОЗДІЛ XIII

Того вечора за наказом лікаря містер Рочестер ліг спати рано і пізно встав наступного ранку. Коли він нарешті зійшов униз, то відразу взявся за справи: його вже дожидались управитель та кілька орендарів.

А нам з Аделлю довелося звільнити бібліотеку: тепер вона цілоденно правила за приймальню для відвідувачів. В одній з кімнат нагорі натоплено, я туди перенесла наші книжки й зробила з неї класну кімнату. Того ранку я помітила, як одразу перемінився Торнфілд-хол. Він уже більше не був безмовний, як церква: через кожні одну або дві години чувся стук у двері або дзвінок, часто в холі хтось ходив, знизу долинали чужі голоси, — через наш будинок потік струмочок із зовнішнього світу: з'явився господар, і тепер мені дім подобався.

Того дня мені нелегко було вчити Адель: ніяк неможливо було зосередити її увагу, вона знай бігла до дверей і поглядала через поруччя, чи не побачить містера Рочестера; а ще вишукувала різні зачіпки, щоб збігати вниз, і, як я підозрювала, заглянути до бібліотеки, де б вона, звісно, тільки заважала, а коли я нарешті розсердилася й наказала їй сидіти на місці, вона й далі заводила мову про свого друга «мосьє Едуарда Фейрфакса де Рочестера», як вона його величала (досі я не чула всіх його імен), намагаючись угадати, які той привіз їй подарунки: він, видно, натякнув їй учора ввечері, що, коли його вантаж прибуде з Мілкота, там знайдеться одна скринька, і те, що в ній є, зацікавить її.

— А це означає, — провадила вона далі по-французькому, — що там є для мене подарунок, а може, й для вас, мадемуазель. Мосьє згадував про вас: він мене питав, як звати мою ґувернантку та чи вона не така худенька бліда дівчина. Я йому сказала, що вона саме така. Бо ж це правда, мадемуазель?

Я і моя учениця обідали, як звичайно, у кімнаті місіс Фейрфакс; опівдні подув вітер, пішов сніг, і ми до вечора просиділи в класній кімнаті. Коли посутеніло, я дозволила Адель відкласти книжки й зошити й збігти вниз, бо з тиші й з того, що дзвінок мовчав, я здогадалася, що містер Рочестер уже вільний. Зоставшись сама, я підійшла до вікна, та нічого не побачила: присмерк і сніг зробили повітря непроглядним — не було видно навіть кущів на лужку. Я опустила штору й вернулась до каміна.

Задивившись на химерний краєвид із яскравих і пригаслих жаринок, я намагалась знайти в ньому обриси колись баченого на картині Гейдельберзького замку на Рейні, та саме в цю мить зайшла місіс Фейрфакс, і її прихід безжально знищив вогненну мозаїку, яку я так ретельно стуляла докупи, і розвіяв похмурі непрохані думки, що почали обсідати мене, тільки-но я опинилась на самоті.

— Містер Рочестер буде дуже радий, якщо ви і ваша учениця прийдете сьогодні ввечері на чай до вітальні, — мовила вона. — Він був цілісінький день такий зайнятий, що не міг запросити вас до себе раніше.

— А коли саме він п'є чай? — запитала я.

— О шостій годині; вдома він лягає спати рано. Буде краще, як ви переодягнетесь. Зараз я прийду допоможу вам. Нате ось свічку.

— А хіба конче переодягатись?

— Так було б краще. Я завжди переодягаюсь на вечір, коли містер Рочестер удома. Цей зайвий звичай видався мені дещо церемонним, проте я пішла до себе в кімнату і з допомогою місіс Фейрфакс змінила чорну вовняну сукню на чорну шовкову; це була моя найкраща сукня, крім світло-сірої, яка, за моїми ловудськими уявленнями про одяг, була аж надто гарна і призначалась тільки для найурочистіших випадків.

— Тут бракує брошки, — зауважила місіс Фейрфакс.

У мене була єдина маленька, оздоблена перлами брошка — прощальний дарунок міс

Темпл; я її почепила, і ми зійшли вниз. Я не звикла до чужих людей, і було справжньою мукою з'являтись перед очі містера Рочестера після такого офіційного запрошення. Я пропустила місіс Фейрфакс поперед себе і весь час трималася за нею, поки ми перейшли їдальню, тоді попід аркою, прихованою завісою, вступили до вишуканої вітальні.

  51