Последние отзывы

  23  

— Дивно! — зауважила я. — Адже бути старанною так легко.

— Тобі, напевно, легко. Сьогодні вранці я спостерігала за тобою в класі і бачила, яка ти уважна: ти, здається, не думала про щось інше, коли міс Мілер пояснювала урок і ставила вам питання. А мої думки завжди десь блукають. Мені треба пильно слухати міс Скетчерд і запам'ятати все, а я часто зовсім перестаю чути її голос і починаю мріяти наяву. Іноді мені здається, що я в Нортумберленді, а звуки, що долинають до мене, — то дзюрчання струмочка, який протікає недалеко від нашого будинку в Діпдіні. Коли ж вона починає мене питати, мені ще треба пробудитись, а оскільки я не чула нічого з того, що читалося, бо слухала уявний струмочок, то я нічого не можу відповісти.

— Проте як гарно ти відповідала сьогодні вранці!

— То було випадково: просто мене зацікавило те, про що ми читали. Сьогодні я не мріяла про Діпдін, я думала про те, як людина, що прагнула робити добро, могла чинити так несправедливо й нерозважно, як Карл 1.1 ще я думала: який жаль, що,

незважаючи на свою чесність і щиросердість, він не хотів бачити нічого, крім своїх королівських привілеїв. Якби ж то він був передбачливіший і краще розумів дух часу! І все ж я люблю і поважаю Карла, мені жаль цього бідолашного короля, що помер на ешафоті. А його вороги були набагато гірші: вони пролили кров, якої не мали права проливати. Як вони сміли його вбити!

Елен неначе розмовляла сама з собою; вона забула, що я навряд чи зможу її зрозуміти, що я не знаю нічого чи майже нічого про те, що так схвилювало її. І я спробувала звернути розмову на цікавішу для мене тему:

— А на уроках міс Темпл твої думки теж десь блукають?

— Ні, звичайно. Таке буває, але рідко. У міс Темпл завжди є щось нове, цікаве, що відвертає мене від моїх роздумів; її так приємно слухати, і часто вона розповідає саме про те, що я хотіла б знати.

— Отже, ти добре поводишся на уроках міс Темпл?

— Так, але це не залежить від мене. Я не стараюся добре поводитися, а просто роблю те, що мені хочеться робити. То не моя заслуга.

— Ні, то велика заслуга. Ти шануєш того, хто добрий до тебе. А так і повинно бути. Якщо завжди лагідно коритися тому, хто мучить тебе і кривдить, то лихі люди зможуть робити все, що захочуть; вони нікого не боятимуться, не змінять своєї вдачі, а ставатимуть дедалі лихішими. Коли нас ні за що вдарять, ми теж повинні вдарити, — я так вважаю, — і то вдарити щосили, щоб нікому більше не кортіло нас бити.

— Я сподіваюсь, ти зміниш свою думку, коли підростеш; а тепер ти ще мале нерозумне дівча.

— Однак я це відчуваю, Елен: я повинна ненавидіти тих, хто ненавидить мене, хоч як я стараюся їм догодити. Я повинна чинити опір кожному, хто несправедливо мене карає. І це так само природно, як і те, що я повинна любити тих, хто прихильний до мене, або покірно терпіти кару, коли я відчуваю, що заслужила її.

— Такого погляду додержуються язичники та дикі племена, однак християни та інші цивілізовані народи давно вже його зреклись.

— Як це? Не розумію.

— Не насильством можна найлегше подолати ненависть і не помстою загладити крив-ДУ.

— А чим же?

— Читай Новий заповіт і ти побачиш, що говорить Христос та як він чинить. Візьми його слова собі за правило, а вчинки — за взірець.

— Що ж він говорить?

— Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що клянуть вас, робіть добро тим, що вас ненавидять і зневажають.

— Тоді я повинна любити місіс Рід —а я не можу! Я повинна благословляти її сина Джона — а це неможливо!

Тепер уже Елен Берне попросила мене пояснити мої слова, і я почала оповідати їй, як уміла, історію моїх кривд і страждань. Розхвилювавшись, я зробилася зла й говорила те, що відчувала, нічого не приховуючи й не пом'якшуючи в своїй розповіді.

Елен спокійно вислухала мене до кінця; я сподівалася, що вона щось скаже, але вона мовчала.

— То як, — нетерпляче спитала я, — хіба не лиха й не бездушна жінка ця місіс Рід?

— Безперечно, вона поводилася з тобою жорстоко, та, бачиш, їй не до вподоби твоя вдача, так само як і міс Скетчерд не до вподоби моя. Але ж як добре ти пам'ятаєш усе, що вона тобі сказала і вчинила! Як дивно, що її несправедливість так глибоко запала тобі в душу! Мені кривда не врізається так у пам'ять. Хіба ти не почувала б себе щасливішою, якби забула її суворість і той гнів, що його вона збудила в тобі? Життя дуже коротке, і мені здається, що не варто марнувати його, розпалюючи в собі злість і перебираючи в пам'яті свої образи. На цьому світі ми всі до одного приречені нести тягар своїх провин, але скоро, я вірю, настане час, коли ми звільнимося від них, визволившись від своїх тлінних оболонок; тоді з нас спадуть ницість і гріх разом з обтяжливою плоттю і лишиться тільки іскра духовна — незрима

  23