Последние отзывы

  175  

— Сент Джоне, — відказала я, — негарно так говорити. Я налагодилась бути щасливою, мов та королева, а ви намагаєтесь посіяти в моїй душі неспокій. Нащо?

— А на те, щоб ви повернули на добро свій хист; Господь вам подарував його і колись суворо спитає, на що ви його використали. Попереджаю вас, Джейн: я дуже пильно стежитиму за вами і дбатиму, щоб ви не марнували стільки сили на жалюгідні домашні втіхи. Не чіпляйтесь так міцно за плотські узи, прибережіть свій запал і наполегливість на достойнішу справу, не марнуйте їх на дріб'язкове й скороминуще. Чуєте, Джейн?

— Ні, тепер я глуха. Здається, в мене є всі підстави бути щасливою, і я буду щаслива. До побачення!

І я була щаслива в Мургаусі, я завзято працювала, а зі мною й Анна, — їй подобалось, що я так весело порядкую в домі, де все стоїть догори дном, що я вмію орудувати щіткою, витріпувати порох, прибирати та куховарити. І справді, після дня чи двох «всевладдя неладу» нам було радісно бачити, як помалу зникає той розгардіяш, що ми його самі зчинили. Я перед тим поїхала до С... купити дещо до хати, — кузини й кузен дали мені волю робити всі зміни, які мені будуть до вподоби, і для цієї мети ми відклали певну суму грошей. Спальні та вітальню я залишила майже такими, як вони й були, бо знала, що Діані й Мері буде приємніше бачити свої давні столи, стільці та ліжка, ніж найвишуканіші обнови. І все ж дещо треба було підновити, щоб надати святковості їхньому поверненню додому. Гарні темні килими й завіси, кілька старанно дібраних речей з порцеляни та бронзи, покривала, дзеркала й туалетне приладдя якраз годилися на це — вони оновлювали кімнату, але не надто впадали в око. Кімнату й спальню для гостей я обставила наново меблями з червоного дерева з малиновою оббивкою. В коридорі й на східцях постелено килими. Коли все було закінчене, Мургаус видався мені всередині взірцем веселого й скромного затишку, бо зовні в цю пору року він Виглядав смутно й непривітно.

Врешті настав очікуваний четвер. Діана й Мері мали приїхати десь під вечір, але ще до смерку ми розпалили каміни на горішньому поверсі і внизу, на кухні був повний порядок, ми з Анною вбралися. Все було готове до зустрічі гостей. Перший з'явився Сент Джон. Я попросила його не навідуватись до Мургауса, поки не буде все опоряджене, та самої тільки думки про безлад у будинку, про брудну й буденну роботу було досить, щоб він тримався оддалік. Він застав мене на кухні, де я пекла тістечка до чаю. Наблизившись до печі, він спитав, чи я врешті задоволена роботою служниці. Я у відповідь запросила його оглянути разом зі мною мою роботу в усьому будинку і насилу вмовила його до цього. Він тільки неуважно зазирав крізь двері, які я перед ним відчиняла, а походивши трохи внизу й нагорі, сказав, що я, либонь, добре наморочилася, поки досягла за такий короткий час таких незвичайних змін, але й словом не виказав свого вдоволення новим виглядом оселі. Ця мовчанка зажурила мене. Я подумала, що зміни порушили любий його серцю, пов'язаний з минулим лад. Я спитала, чи це так, — звичайно, дуже сумним голосом.

— Зовсім ні, навпаки, — промовив він, — ви чуйно пошанували все, що нагадувало про минуле. Боюсь лише, що ви надали більше ваги цій справі, ніж вона того варта.

Скільки часу, скажімо, ви обдумували, як розташувати меблі в оцій кімнаті? До речі, ви не скажете, де стоїть така-то книжка?

Я вказала йому книжку на полиці, він дістав її і, відійшовши в свій закуток біля вікна, заходився читати.

Оце вже мені не сподобалось, читачу. Сент Джон був чудова людина, але я вже й сама почала переконуватися, що він таки сказав правду, назвавши себе сухим і холодним. Його не зворушували звичайні людські почуття, не приваблювали тихі домашні радощі.

Він ненастанно прагнув до добра й до величної мети, тільки для неї й жив, але не знав відпочинку сам і не схвалював, коли довкола нього спочивали інші. Дивлячись на його високе, біле й холодне, мов той мармур, чоло, на зосереджене, з чіткими рисами обличчя, я враз зрозуміла, що з нього навряд чи вийде добрий чоловік і що нелегко бути йому за дружину. Якесь натхнення помогло мені збагнути природу його кохання до міс Олівер, і я погодилася з ним, що то все тільки чуттєва любов. Я уявила собі, як він зневажав себе за ті бентежні почуття, що їх вона в ньому викликала, як прагнув задушити й викоренити це кохання та як сумнівався, що воно дасть їм обом щастя. Я побачила, що він із того матеріалу, з якого природа творить своїх героїв, — християнських чи то поганських подвижників, законодавців, державних діячів, завойовників, несхитну опору великій меті, які, однак, біля домашнього вогнища часто бувають холодною обтяжливою колоною, похмурою й недоречною. «Ця вітальня не його стихія, — міркувала я собі далі. — Гімалайський хребет, південноафриканські зарослі чи то навіть зачумлене гниле узбережжя Ґвінеї пасували б йому набагато більше. Він недарма втікає від родинного життя, воно йому зовсім чуже: тут його здібності застигають, вони не можуть розвинутись або виявити себе до кінця. І тільки в боротьбі та небезпеці, де випробовується хоробрість, де потрібне завзяття й велика напруга, він буде говорити й діяти як наставник і проводир. А біля цього вогнища його переважить і дитина. Він слушно вибрав шлях місіонера — тепер для мене все зрозуміло.

  175