244 
— Джекі, — погукав він. — Наскільки ти впевнена щодо задубіння?
— Цілком, — відгукнулася вона.
— Привіт, татуню! — гукнула йому Джуді. — Ми з Дженні хочемо на гойдалці зробити сонце!
— Ні, не можна, — гукнув у відповідь Расті й послав дівчаткам повітряні поцілунки з обох долонь. Обидві доні їх уловили; коли йшлося про повітряні цілунки, дівчатка були асами.
— О котрій годині ти побачила тіла, Лін?
— Гадаю, близько десятої тридцять. Катавасія у супермаркеті давно на той час завершилася.
— Тож якщо Джекі права і задубіння тільки починалося… хоча ми не можемо впевнено цього сказати, хіба не так?
— Так, але послухай-но. Я говорила з Розі Твічел. Барбара прийшов до «Троянди-Шипшини» за десять хвилин до шостої! З того моменту і до того, як було знайдено тіла, у нього алібі. Тож коли він міг її вбити? О п'ятій? О п'ятій тридцять? Хіба це ймовірно, якщо задубіння почалося лише через п'ять годин?
— Навряд чи, але не виключено. На трупне задубіння впливають різноманітні фактори. Температура місця, де лежить тіло, перш за все. У тій коморі було жарко?
— Тепло, — уточнила вона і, схрестивши руки на грудях, поклала долоні собі на плечі. — Там було тепло і дуже тхнуло.
— Розумієш, що я маю на увазі? У такому разі він міг убити її десь о четвертій ранку, а потім доставити її туди і запакувати у…
— Я думала, ти на його боці.
— Так і є, але то навряд чи, бо о четвертій ранку в коморі набагато прохолодніше. А взагалі-то, яким чином він міг опинитися біля Бренди о четвертій ранку? Що кажуть копи? Що він шпокав її? Навіть якщо старші жінки — набагато старші — його тема… то як могла вона, через три дні після загибелі свого чоловіка, з котрим прожила тридцять з гаком років?
— Вони кажуть, що там було не за узгодженням, — промовила вона похмуро. — Вони кажуть, це зґвалтування. Те саме вони кажуть і щодо тих двох дівчат.
— А Коґґінс?
— Якщо Барбі шиють справу, щось вигадають.
— А Джулія хоче про це в себе надрукувати?
— Вона хоче написати статтю і порушити в ній деякі питання, але про те, що задубіння було на ранній стадії, вона не згадуватиме. Рендолф, той, можливо, достатньо тупий, щоб не вирахувати, звідки їй дісталася ця інформація, але ж Ренні здогадається.
— Все одно це може бути небезпечним, — сказав Расті. — Якщо вони затикатимуть їй рот, вона ж не може звернутися до Спілки захисту громадянських прав.
— Не думаю, щоб її це хвилювало. Вона розізлилася до оскаженіння. Вона навіть підозрює, що бунт у супермаркеті міг бути підстроєним.
«А може, так воно й є», — подумав Расті, але промовив.
— Чорт, мені б побачити ці тіла.
— Може, ти ще й встигнеш.
— Я знаю, що ти думаєш, любонько, але ви з Джекі можете втратити роботу. Або щось гірше, якщо великий Джим таким способом позбавляється дратівливих проблем.
— Ми просто не можемо залишити все, як зараз…
— А також зараз це, можливо, нічого й не дасть. Можливо. Якщо в Бренди Перкінс задубіння тільки почалося десь між четвертою й восьмою, то зараз вона, либонь, уже в повному задубінні й навряд чи я щось дізнаюся з її тіла. Окружний судово-медичний експерт, мабуть, зумів би, але він для нас недосяжний, як і Спілка громадянських прав.
— Може, там є щось інше. Щось таке в її трупі або в когось з інших. Ну, знаєш, якийсь знак, що проявляється під час розтину? «Коли мертві говорять з живими»?
— Мало шансів. А знаєш, що краще було б? Якби хтось бачив Бренду живою після того, як Барбі з'явився на роботу о п'ятій п'ятдесят цього ранку. Оце б пробило в їх пароплаві таку діру, що важко залатати.
Прибігли по обійми одягнені в піжами Джуді й Дженілл. Расті чесно виконав свій обов'язок. Джекі Веттінгтон, котра йшла слідом за дівчатками, чула його останні слова, і сказала:
— Я порозпитую людей.
— Тільки обережно, — попросив він.
— Атож. Але мушу признатися, я все ще сумніваюся. Це його жетони знайшлися в руці Ейнджі.
— І він ні разу не зауважив, що вони пропали, і взнав про це, тільки коли знайшли тіла?
— Які тіла, тату? — спитала Дженілл.
— Це так складно, доню, — зітхнув він. — Особливо для маленьких дівчаток.
Очима вона показала, що згодна. Тим часом її менша сестричка пішла зірвати собі кілька пізніх квітів, але повернулася з порожніми руками.
— Вони помирають, — доповіла Джуді. — Усі коричневі й по краях гидкі.
244 
