ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Сокровенные тайны

Тяжеловатая история . Вроде, и понятны причины Алекс, но и понятны мотивы по неразглашению старой истории у других... >>>>>

Две розы

Нереальная история, но очень добрая. Жаль, что не было развития в отношениях Кола и Элионоры. И жаль, что скомканный... >>>>>

Роза на алтаре

Очень, очень, очень понравилась книга Вообще, обожаю романы Бекитт!!! Как всегда, интересно,... >>>>>




  242  

Цим офіцером був Джуніор Ренні.

— Ну що, поглянь на себе, — почав він. — Схоже, ти зараз уже не той зух, що був здатен когось побити за допомогою своїх армійських трюків. — Він підняв руку, в котрій тримав аркуш, і потер пучками собі ліву скроню. Папір явно тремтів.

— Ти й сам не дуже гарно виглядаєш.

Джуніор різко опустив руку.

— Я почуваюся прегарно, як риба на дні.

«Щось тут не так, — подумав Барбі. — Люди зазвичай кажуть «як риба в воді», а в дещо інших випадках дехто каже «як камінь на дні». Можливо, це нічого не значить, проте…»

— Ти певен? Очі в тебе геть червоні.

— Я почуваю себе офігітельно класно. І прийшов я сюди не для того, щоб обговорювати це.

Барбі, знаючи, для чого сюди прийшов Джуніор, спитав:

— Це вода?

Джуніор, ніби тільки зараз згадавши про склянку в своїй руці, поглянув на неї.

— Йо, шеф сказав, що ти, либонь, хочеш пити. Як то кажуть, так пити хочеться, що ледь не всцикаєшся, — заіржав він з таким захватом, ніби сам щойно придумав цей парадокс. — Хочеш?

— Так, будь ласка.

Джуніор простягнув йому склянку. Барбі хотів було її взяти. Але Джуніор відвів свою руку назад. Ну звісно, все, як заплановано.

— Чому ти їх убив? Мені цікаво, Бааарбі. Хіба що Ейнджі більше не хотіла з тобою трахатись? І тоді ти попробував Доді, але виявилося, що їй більш до вподоби жерти крек, ніж ковтати твій хер? А Коґґінс випадково побачив щось, чого йому не слід було бачити? А Бренда почала підозрювати. А що? Вона й сама давно перетворилася на копа, ясна річ. Через вприскування!

Джуніор зайшовся верескливим сміхом, але під його веселощами ховалася чорна пильність. І біль. Щодо останнього Барбі не мав сумнівів.

— Що? Нема чого сказати?

— Я вже сказав. Я спраглий. Я хочу пити.

— Йой, та звісно ж так. Газок в очі — клята штука, авжеж? Розумію, ти враз побачив свій Ірак. Як воно там?

— Спекотно.

Джуніор знову заллявся сміхом. Трохи води зі склянки вихлюпнулося йому на зап'ясток. Схоже, у нього трішки тремтять руки?

І запалене ліве око потроху сльозиться. Подумки: «Джуніоре, що з тобою негаразд, чорти тебе забирай? Мігрень, щось гірше?»

— Ти когось убивав?

— Тільки своїм кухарством.

Джуніор посміхнувся, немов кажучи: «От молодець, от брехун».

— Ніяким кухарем ти там не був, Бааарбі. Ти був офіцером зі спецдоручень. Так принаймні написано у твоїх посадовій атестації. Мій тато пошукав про тебе в інтернеті. Хоч там і небагато, але дещо є. Він гадає, що ти там був дізнавачем. Можливо, проводив таємні операції. Ти був чимось на кшталт армійського Джейсона Борна[316]?

Барбі мовчав.

— Ну, розкажи, ти когось убив? Чи мені краще запитати, скількох ти убив? Я маю на увазі, окрім тих, котрих ти закатрупив тут.

Барбі мовчав.

— Чувак, а вода ж яка гарна. Прямо з кулера нагорі. Чіллі Віллі[317]!

Барбі мовчав.

— Отак ви звідти й повертаєтеся, з купою різноманітних проблем. Таке враження я виніс з того, що бачив по телевізору. Правда це чи брехня? Істина чи вигадки?

«Це не мігрень змушує його до такої поведінки. Принаймні я з такою мігренню ніколи не стикався».

— Джуніоре, а голова в тебе дуже болить?

— Зовсім не болить.

— Давно в тебе болі в голові?

Джуніор обережно поставив склянку на підлогу. Цього вечора він був озброєний. Він витяг пістолет і націлився ним крізь ґрати на Барбі. Дуло злегка тремтіло.

— Ти все ще бажаєш продовжувати гратися в лікаря?

Барбі дивився на пістолет. Пістолета в сценарії не було, в цьому він не сумнівався — Великий Джим мав на нього плани, радше за все, неприємні, але до них не входила сцена, в якій Дейла Барбару можуть застрелити в підвалі поліцейської дільниці, притому що хтось миттю прибіжить сюди згори на постріл і побачить, що двері камери замкнені, а жертва беззбройна. Проте йому не вірилося, що Джуніор керуватиметься планом, бо Джуніор хворий.

— Ні, — відповів він. — Я не лікар. Щиро вибачаюся.

— Авжеж, вибачаєшся. Одним вибаченням не відкупишся, казарма. — А втім, схоже було, що Джуніор задоволений. Він засунув пістолет до кобури і підняв з підлоги склянку з водою. — У мене є своя теорія: ти надивився там усякого, сам робив усяке таке, а потім прибитий враженнями повернувся сюди. Посттравматичний стресовий розлад, нелади з сексуальним напруженням, сверблячка пеніса. Моя теорія каже, що ти просто зірвався. Я правий?


  242