Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... 
очень нудно 
163 
«Два обличчя!
Обидві, я бачу їх обох одночасно…»
— НІІІ! — верескнув Морт, і в останню мить перед тим, як на нього наїхав поїзд, перерізавши навпіл не над колінами, а на рівні пояса, Роланд кинувся до дверей… в прохід.
Джек Морт помер на самоті.
Біля Роландового фізичного тіла з'явилися коробки з набоями й флакон піґулок. Спочатку судорожно вхопивши їх руками, він розслабився. Стрілець примусив себе звестися на ноги, розуміючи, що знову став собою, опинився у власному хворому, охопленому лихоманкою тілі. До його вух долинули крики Едді Діна й Одетти — жінка кричала двома голосами. Лише на мить перевівши на неї погляд, він побачив, що слух не надурив його: одна жінка стала двома. Обидві були безногі, темношкірі, обидві надзвичайно вродливі. Проте одна з них була каргою з потворною душею, яку зовнішня врода не тільки не приховувала, але й підкреслювала.
Роланд пильно дивився на цих близнючок, які насправді були не сестрами, а позитивним і негативним боками особистості однієї й тієї самої жінки. У його погляді було щось лихоманкове, гіпнотичне.
А тоді Едді знову закричав, і стрілець побачив, як із хвиль викочуються омариська та повільно підбираються до того місця, де зв'язаного й безпомічного хлопця залишила Детта.
Сонце сіло. Спустилася пітьма,
14
Детта побачила себе в дверному проході, побачила себе своїми очима, побачила себе очима стрільця, і відчуття переміщення, що зненацька нею оволоділо, було таким самим, як і в Едді, тільки значно бурхливішим.
Вона була тут.
І водночас там, у очах стрільця.
Чула, що наближається поїзд.
«Одетто!» — закричала вона, раптом зрозумівши все: хто вона така і коли все сталося.
«Детто!» — закричала вона, зненацька зрозумівши все: хто вона така і хто це зробив.
Миттєве відчуття, що її вивертає назовні… а потім інше, тільки значно болісніше.
Її розривало на частини.
15
Роланд важко посунув униз невисоким схилом до місця, де лежав Едді. Рухався він, як людина, що лишилася геть без кісток. Коли один із омарів зачепив клешнею обличчя Едді й хлопець пронизливо скрикнув, стрілець ударом ноги відкинув потвору геть. Незграбно, наче на іржавих шарнірах, він нахилився і вхопив Едді за руку. Почав було тягнути його назад, подалі від води, але виявилося, що вже запізно, йому забракло сили, вони дістануться до Едді, чорт, та до них обох дістануться…
Одне з потворних омариськ спитало в Едді: «Дид-е-чик?» — і відчикрижило клапоть від штанів разом зі шматком живої плоті. Едді знову закричав. Спробував крикнути ще, але зі здушеної глотки не вирвалося ні звуку. Мотузка з Деттиними вузлами впиналася йому в горло.
Тепер потвори оточували їх кільцем і все наближалися, нетерпляче клацаючи клешнями. Стрілець вклав залишок своїх сил в останній ривок… і впав на спину. Він чув, як, клацаючи клешнями, зі своїми пекельними питаннями наближаються страховиська. «Може, не так усе й погано, — подумав Роланд. — Я поставив на кін усе і втратив також усе».
Грім власних револьверів сповнив стрільця тупим здивуванням.
16
Дві жінки лежали обличчям до обличчя, трохи піднявши тіла, наче змії, що готуються напасти, вчепившись пальцями з ідентичними відбитками в шиї з однаковими зморшками.
Та жінка намагалася її вбити, але вона була несправжньою, не справжнішою од дівчинки. То був сон, що наснився їй після того, як на голову впала цеглина… та тепер сон став реальністю, сон уп'явся кігтями їй у горло й хотів задушити, поки стрілець намагався врятувати свого друга. Втілення сну голосно матюкалося й плювало слиною їй в обличчя. «Я взяла синю тарілку бо та тітка запроторила мене в лікарню а ще тому що мені не подарували особливої тарілки і я розтрощила її бо її тре' було роздовбати і коли я побачила того білого хлопця якому могла врізати то і йому вмазала як слід Я б'ю білих хлопців бо їх тре' лупити Я тирила в магазинах те що білі вважають особливим поки брати й сестри пухнуть з голоду в Гарлемі а щури жеруть їхніх малюків це я зробила, ти, сучко драна, чуєш, я, я… я!.. я!..»
«Треба її вбити», — подумала Одетта й зрозуміла, що не зможе. У неї не було шансів вбити цю відьму й вижити, так само, як і відьма не могла задушити її й спокійно піти геть. Вони могли задушити одна одну, поки Едді й
163 
