88 
Стрілець знав, про що хоче спитати. Це питання не давало йому спокою всю ніч, і не тільки ніч, а вже багато років. Воно тремтіло на вустах, готове будь-якої миті зірватися… але він втримався і не спитав.
— Цей Чужак — улюблений слуга Вежі? Як і ти?
— Атож. Він тьмяніє. Він проступає. Він був і буде в усі часи. І все-таки є той, чия велич затьмарює його.
— І хто ж це?
— Не питай мене більше! — закричав чоловік у чорному. Його голос раптом став суворим, а потім змалів до благання. — Я не знаю! І не хочу знати. Говорити про те, що відбувається в Світі-Кінця, — все одно що обговорювати загибель власної душі.
— А за цим Вічним Чужаком стоїть Вежа і те, що в Ній?
— Так, — прошепотів чоловік у чорному. — Але ти зовсім не про це хотів спитати.
Правда.
— Гаразд, — сказав стрілець, а потім вимовив уголос старе, як світ, питання: — Мені все вдасться? Я дійду до кінця?
— Якщо я відповім на це питання, ти вб'єш мене, стрільцю.
— Я мушу тебе вбити. Тебе треба вбити. — Руки потяглися до витертих рукояток револьверів.
— Револьвери не відчиняють двері, стрільцю. Якраз навпаки — вони їх зачиняють назавжди.
— Куди мені йти?
— Вирушай на захід. До моря. Там, де кінчається світ, лежить початок для тебе. Один чоловік дав тобі пораду… чоловік, якого ти переміг у поєдинку. Давно це було…
— Так, Корт, — нетерпляче перебив стрілець.
— Він радив тобі почекати. Погана була порада. Бо вже тоді мої плани проти твого батька почали втілюватися. Він відіслав тебе, а коли ти повернувся…
— Я не слухатиму цього, — сказав стрілець. А в голові зазвучала пісня матері: Пташеня-вівсянко, пташеняточку, принеси свій кошик, білий в чорну цяточку.
— Тоді слухай інше: коли ти повернувся, Мартен поїхав на захід, щоби приєднатися до повстанців. Принаймні так казали всі навколо. І ти повірив. А тим часом він разом з однією відьмою влаштували тобі пастку, і ти в неї потрапив. Хороший хлопчик! І хоча на той час Мартена вже давно не було, та був чоловік, дивлячись на якого, ти іноді згадував радника? Чоловік у чернечому вбранні і з поголеною головою, як у грішника, що спокутує провину…
— Волтер, — прошепотів стрілець. І хоча він і сам у своїх роздумах уже дійшов такого висновку, та розкрита правда вразила його. — Ти. Мартен нікуди не від'їжджав.
Чоловік у чорному захихотів.
— До ваших послуг.
— Після цього я просто зобов'язаний тебе вбити.
— Це буде нечесно. Крім того, все це було за сивої давнини. Настав час розкривати таємниці.
— Ти ніколи не виїжджав, — ошелешено повторив стрілець. — Тільки змінював подобу.
— Сідай, — гостинно запропонував чоловік у чорному. — Я розповідатиму тобі історії, стільки історій, скільки ти зможеш почути. Гадаю, що твої історії будуть значно довшими.
— Я про себе не розповідаю, — пробурмотів стрілець.
— Але сьогодні доведеться. Щоб ми могли зрозуміти.
— Зрозуміти що? Мою мету? Ти її знаєш. Моя мета — знайти Вежу. Я заприсягнувся.
— Не про твою мету йдеться, стрільцю. Про твій розум. Твій нетямущий, але впертий і чіпкий розум. За всю свою історію світ не знав такого розуму, як у тебе. Можливо, навіть за всю історію життя на землі.
Зараз час розмови. Час історій.
— Тоді говори.
Чоловік у чорному стріпнув широким рукавом своєї сутани. Звідти випав пакунок, загорнутий у фольгу. У його складках заломлювалося світло жевріючого багаття.
— Тютюн, стрільцю. Не хочеш закурити?
Від кролика він ще міг відмовитися, але відмовлятися від такої пропозиції було понад його силу. Він нетерпляче розкрив фольгу. Всередині був найкращий тютюн у крихтах і зелене листя для загортання, на диво свіже й вологе. Такого тютюну він не бачив десять років.
Скрутивши дві цигарки, стрілець відкусив їхні кінчики, щоб вивільнити аромат. Потім запропонував одну чоловікові в чорному. Той узяв. Кожен дістав із багаття по гілочці, що ледь-ледь жевріла.
Стрілець розкурив цигарку, з насолодою затягнувся ароматним димом, відчуваючи його глибоко в легенях, заплющив очі, щоб зосередитися на цьому чутті. Видихав повільно, вдоволено.
— Ну як, добре? — поцікавився чоловік у чорному.
— Так. Навіть дуже.
— То насолоджуйся. Може, це твоя остання нагода покурити. Наступна трапиться ой як не скоро.
Стрілець і оком не змигнув.
88 
