— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —

Заповіт Албуса Дамблдора

Він брів по гірській дорозі, омитій холодно—синім світанковим сяйвом. Далеко внизу, повите туманом, лежало село. Чи той чоловік, якого він шукав, там? Чоловік, такий йому потрібний, що ні про що інше він не міг і думати; чоловік, який знав відповідь на те, що його турбувало…

— Гей, прокидайся.

Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на розкладачці в брудній Роновій кімнатці на горищі. Сонце ще не зійшло, і в кімнатці було досить темно. Левконія спала, сховавши голівку під крихітне крильце. Шрам на Гарріному чолі поколював.

— Ти бурмотів крізь сон.

— Справді?

— Ага. "Ґреґорович". Весь час повторював "Греґорович". Гаррі був без окулярів, і Ронове обличчя трохи розпливалося.

— Який Ґреґорович?

— Хіба я знаю? Це ж ти казав.

Гаррі замислився, потираючи лоба. Йому здавалося, що він десь чув це ім'я, однак не міг пригадати де.

— Здається, його шукає Волдеморт.

— Йому не позаздриш, — співчутливо сказав Рон.

Гаррі сидів на ліжку і розтирав шрам, остаточно прокинувшись. Намагався пригадати, що саме бачив уві сні, проте в уяві виникали тільки гори на обрії та обриси маленького села в глибокій долині.

— Думаю, він за кордоном.

— Хто, Ґреґорович?

Волдеморт. Думаю, він десь за кордоном, шукає Ґреґо—ровича. На Британію це було не схоже.

— Ти знову зазирав йому в голову?

Голос у Рона був стурбований.

— Тільки не кажи, будь ласка, Герміоні, — попросив Гаррі. — Хоча як вона може заборонити мені бачити сни…

Дивився на клітку з маленькою Левконією і думав… чому ім'я "Ґреґорович" йому знайоме?

— Здається, — проказав помалу, — він якось пов'язаний з квідичем. Тільки я не можу… не можу згадати, як саме.

— З квідичем? — перепитав Рон. — Може, ти про Ґорґо—вича?

— Про кого?

— Драґомир Ґорґович, загонич, його два роки тому за рекордну суму купили "Гармати з Чадлі". Лідер сезону з не—забитих квафелів.

— Ні, — заперечив Гаррі. — Я точно не думав про Ґорґо—вича.

— І я намагаюсь не думати, — зітхнув Рон. — До речі, з днем народження.

— Справді, я й забув! Мені сімнадцять!

Гаррі схопив чарівну паличку, що лежала біля розкладачки, націлився на захаращений столик, де вчора поклав окуляри, й сказав: — "Акціо окуляри"! — Хоч до них можна було дістати рукою, він невимовно зрадів, коли вони метнулися до нього — принаймні, до того моменту, поки окуляри не тицьнули його в око.

— Класно, — пирхнув Рон.

Насолоджуючись зняттям Сліду, Гаррі примусив літати по кімнаті різне Ронове добро, від чого Левконія прокинулась і збуджено затріпотіла в клітці крильцями. Ще Гаррі спробував чарами зав'язати шнурки на кросівках (потім кілька хвилин розплутував той вузол руками) і просто для розваги перетворив на Ронових плакатах жовтогарячі мантії гравців "Гармат із Чадлі" на блакитні.

— Ширінку раджу застібати вручну, — порадив Рон, і за хихотів, коли Гаррі негайно перевірив, чи все там гаразд. — Це тобі дарунок. Тільки розгорни тут, бо це не для маминих очей.

— Книжка? — здивувався Гаррі, беручи в руки прямокутний пакунчок. — Це що, відхід від традицій?

— Це не просто книжка, — відповів Рон. — Вона на вагу золота: "Дванадцять абсолютно надійних способів причарувати відьму". Пояснює все, що треба знати про дівчат. Якби я її мав торік, то точно знав би, як позбутися Лаванди і як ходити з… словом, мені її дали Фред із Джорджем, і я багато чого навчився. Ти здивуєшся, але чарівною паличкою там багато не вдієш.

  34