ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Возвращение пираньи

Прочитал почти все книги про пиранью, Мазура, рассказы отличные и хотелось бы ещё, я знаю их там... >>>>>

Жажда золота

Неплохое приключение, сами персонажи и тема. Кровожадность отрицательного героя была страшноватая. Не понравились... >>>>>

Женщина на заказ

Мрачноватая книга..наверное, из-за таких ужасных смертей и ужасных людишек. Сюжет, вроде, и приключенческий,... >>>>>

Жестокий и нежный

Конечно, из области фантастики такие знакомства. Герои неплохие, но невозможно упрямые. Хоть, и читается легко,... >>>>>

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>




  102  

***

26 січня 1998 року

Дорогий Джонатан,

Я думав, шо вже ніколи не писатиму тобі про письмо, бо подумав, шо ми вже з цього виросли, але мені прийдеться зламати свою обіцянку. Я тебе майже ненавижу! Ну і чого ж ти не дозволив своєму дідові влюбитися в Дівчину-циганку, а їй — показати йому свою любов? Хто тебе змушував так писати? У нас же такі гарні шанси робити добро, а ти знов і знов вертаєшся до зла. Оцей твій останній розділ я вирішив Ігорчику не читати, просто не впевнений, шо це для його вух. Не, цю главу я прочитаю хіба Семмі Дейвісу Молодшому, от вона буде знати, шо з цим робити.

Мене непокоїть одне дуже просте питання: шо з тобою не так? Якшо твій дід так любить ту циганку, а я впевнений, шо він її любить, то чого ж вони разом не втечуть? Вона би так ощасливила його. Але він відкидає щасливість. Це нерозумно, Джонатан, і це фігово. Якби я був письменником, то я би заставив Сафрана відкритися циганці у своїх почуттях, і вони б у мене оперативно поїхали в Грінвіч-штетль в Нью-Йорк Сіті. А ше яби заставив Сафрана убити себе, шо би теж було логічним виходом, але тоді б ти не міг народитися і не міг би написати всю цю історію. Ти боягуз, Джонатан, ти так мене розчарував. Я би ніколи не настоював, шоб ти писав історії так, як вони відбуваються в реалі, але я би казав тобі, шоб вони були правдивими. Ти боягуз тому, бо і Брід, і Янкель, і Сафран — вся твоя рідня боягузи! Ви боїтеся, смію тобі пояснити, бо живете у світі, «який був колись вирваний з коренем». Я не маю поваги ні до кого у твоїй рідні, крім твоєї бабки, бо ви всі живете впритул до любові, але відкидаєте її. Ту валюту, яку ти вклав у останній конверт, відсилаю тобі назад.

Ну ясно, шо я більш-менш розумію, нашо ти намагаєшся все так закрутити. Розумію, шо така штука, як любов, ніколи не може бути певною. Якби я сказав, наприклад, Баті, як я собі уявляю любов або кого я бажаю любити, він би прибив мене, і це ніяка не ідіома. Всі ми шось вибираємо і шось відкидаємо. Так от, я б хотів більше виби ніж хоча, подібно до Сафрана і до тебе, я догнав, шо часто якраз відкидаю те, шо мені видається гарним і те, шо, як я думаю, є цінним. Я вибираю відкидати замість просто вибрати. Не так-то просто про все це говорити.

Я не дав Дєду грошей, але далеко не через те, про шо ти подумав. Він не здивувався, коли я йому про це повідомив. Він сказав: «Я горджуся тобою».

«Але ж ти хотів, шоб я дав їх тобі», — сказав тоді я.

«Дуже й дуже, — відповів він, — я впевнений, шо знайшов би її».

«Так чим же ти гордишся?»

«Горджуся, шо ти — це не я».

«Так ти на мене не злишся?»

«Не».

«Я не хотів тебе розчаровувати».

«А я не злий і не розчарований».

«І тебе не пригнічує те, шо я не даю тобі грошей?»

«Не. Ти добрий і робиш добрі і правильні вєщі. Це мене заспокоює».

Так чого ж мені тоді здавалося, шо це піднесена й боягузлива реакція, чого ж я здавався сам собі піднесеним боягузом? Давай поясню, чого я не дав Дєду грошей. Зовсім не тому, шо я збираю їх собі, шоб поїхати в Америку. Я вже від цього сну пробудився. Я ніколи не побачу Америки й Ігорчик її не побачить теж, і я тепер добре це розумію. Я не дав Дєду грошей, бо я не вірю в Августину. Не, це не зовсім те, про шо я хотів сказати. Я не вірю в таку Августину, яку шукає мій Дєд. Жінка на фото жива. Я в цьому впевнений. Але я так само впевнений, шо вона не Гершель, як того хоче мій Дєд, шо вона не моя бабка, як він того хоче, і шо вона не мій Батя, якого він хоче знайти. Якшо я йому дам гроші, то він знайде її і побачить, шо вона не ті, кого він шукає — а це уб'є його. І це знову ж не метафора. Це просто його уб'є.

І то була ситуація без переможців. Не було ніяких можливостей звести те, шо можливо, і те, чого хотілося. А дальше я маю протранслювати тобі деякі жахливі новини. Мій Дєд помер чотири дні тому. Він порізав собі вени. Це було пізно вночі, і я не міг спати. А з ванни почувся шум, от я і пішов його вияснити. (Тепер я головний чоловік у домі і на мені обов'язок дивитися, чи все працює.) Я знайшов Дєда у ванні, яка була повна крові. Я не розумів, шо сталося, і тому сказав йому, щоб він вилізав. «Вставай, Дєд», — голосно кричав я, тряс його і навіть ударив по обличчю. Я так сильно вдарив, шо мені аж рука заболіла. Далі я знову вдарив його. Навіть не знаю нашо, хоча таки знаю. Правду кажучи, я ше ніколи нікого е бив до того, тільки мене всі били. «Та вставай же! — кричав я і знов ударив його по обличчі, але вже з другого боку. І я знав, шо він вже не прокинеться. «Вставай, хватить спати!» Мої крики розбудили маму, і вона прибігла до ванни. Вона силою відтягла мене від Дєда; потім вона мені сказала, шо вона тоді подумала, шо це я його вбив, бо я бив його по обличчі, а очі в мене мали дуже дивний погляд. Потім ми придумали історію, шо ніби-то він перебрав снотворного. Її ми розказали Ігорчику, шоб він так ніколи й не дізнався.

  102