94 
У п'ятому класі початкової школи, після глибоких роздумів, він заявив батькові, що більше не хоче, як досі, ходити разом із ним збирати в неділю абонентну плату для «NHK». Мовляв, хоче використати цей час для навчання, читання книжок і розваг. «Як і ви, тату, я маю свою роботу. І хочу жити нормальним життям, як усі інші діти», — сказав Тенґо коротко, але логічно.
Ясна річ, батько страшно розлютився. «Нас не обходить, як живуть діти в інших домах. У нас — свої порядки, — відповів батько. — А що таке нормальне життя? Що ти про нього знаєш?». Тенґо не заперечував, а лише мовчав. Бо наперед знав, що його слова не дійдуть до батька. «Ну гаразд, — сказав батько. — Той, хто не слухається, більше не отримає їжі. Геть мені з дому!»
Як наказав батько, Тенґо зібрав свої речі й пішов з дому. Заздалегідь вирішив, що не побоїться, якщо батько розлютиться, лаятиметься і навіть підніме на нього руку (насправді він цього не зробив). Скоріше відчув полегшення, що йому дозволили покинути осоружну клітку.
Однак він, десятирічний хлопець, не мав засобів для самостійного життя. Хоч-не-хоч після уроків йому довелося чесно розповісти про своє становище керівничці їхнього класу — мовляв, не має де переночувати. Пояснив, як йому душевно тяжко ходити щонеділі разом із батьком збирати абонентну плату для «NHK». Вчителька, років тридцяти п'яти, незаміжня, не дуже гарна, що носила окуляри із страшно грубою оправою, була справедливою і доброю. Невисока на зріст, зазвичай мовчазна, вона іноді ні з того, ні з сього так вибухала й змінювалася, що ніхто не міг її зупинити. Така раптова зміна її настрою людей приголомшувала. Але Тенґо вона подобалася. Він особливо не боявся, коли вона сердилася.
Вислухавши його, вона зрозуміла його душевний стан і поспівчувала. Того дня взяла його на нічліг до свого дому. Поклала спати на дивані у вітальні, постеливши ковдру. Нагодувала сніданком. І наступного вечора разом із Тенґо подалася до його батька й довго з ним розмовляла.
Тенґо попросили вийти з кімнати, а тому він не знав, яка розмова відбулася між ними двома. Однак, урешті-решт, батькові довелося скласти зброю. Бо хоч би як він сердився, не мав права залишати напризволяще поза домом десятирічну дитину. Адже закон зобов'язує батьків утримувати малих дітей.
Унаслідок переговорів Тенґо дозволялося проводити неділю на свій розсуд. До обіду він мав поратися по господарству, а після того міг робити, що йому хотілося. Це було перше в житті визнане право, відвойоване в батька. Батько сердився, якийсь час не розмовляв з ним, але для Тенґо це не мало значення. Він здобув набагато важливішу річ — перший крок до свободи й самостійного життя.
Закінчивши початкову школу, він довго не зустрічався з цією вчителькою. Тенґо міг випадково побачитися з нею на зустрічі однокласників, але на таких заходах не хотів з'являтися. Бо у спогадах про початкову школу в нього не лишилося нічого приємного. Однак про вчительку він іноді згадував. Хоч би там що, а вона взяла його на ніч до себе, а потім переконала впертого батька поступитися. Таке не забувається.
Удруге він зустрівся з нею, коли був учнем другого класу середньої школи вищого ступеня. У той час він відвідував секцію дзюдо, але поранив литку й два місяці не міг брати участі у змаганнях. Натомість його залучили тимчасово до духового оркестру як ударника. Оркестр опинився у скрутному становищі — перед самим конкурсом з двох ударників один несподівано перевівся до іншої школи, другий захворів на злоякісну інфлюенцу. Тож оркестр потребував кого-не-будь, хто вміє тримати в руці дві палички. Вчителеві музики впав в око Тенґо, який з пораненою ногою не знав, чим зайнятися. Він залучив його до музичних репетицій, пообіцявши добре годувати й дивитися крізь пальці на те, що Тенґо не встигав написати іспитовий твір до певного терміну.
Досі Тенґо ні разу не грав на ударних інструментах і не цікавився ними. Та, спробувавши на практиці, побачив: ударний інструмент навдивовижу добре підходить особливостям його розуму. Він мимоволі відчув радість, коли окремі, дрібні фрагменти музики складав докупи й перетворював на ефективну послідовність звуків. Усі звуки набирали вигляду схеми, що спливала перед його очима. Як морська губка, Тенґо поглинав таємниці ударних інструментів. За порадою вчителя музики він дістав початкові навички гри на тимпані від одного ударника, що грав у симфонічному оркестрі. За кілька уроків Тенґо освоївся з будовою тимпана й способами гри на ньому. Оскільки ноти скидалися на формули, він легко запам'ятовував, як вони читаються.
94 
