очень нудно 
82 
Все ще із затуманеною свідомістю, спираючись руками об стіну, Аомаме стала під душ. Помила все тіло, і згадка про минулу ніч — про щось безіменне, близьке до згадки — вивітрилася з голови. Особливо старанно милася спереду і ззаду. Так само волосся. Почистила зуби так, щоб не пахло м'ятою зубної пасти, і м'ятний запах у роті зник. Потім у спальні позбирала з підлоги білизну, панчохи й жбурнула в коробку для брудних речей.
Перевірила вміст сумки, що лежала на столику. Гаманець був на місці. Разом із кредитною і банківською картками. Грошей у гаманці не поменшало. Здається, вчора вона витратилася лише на таксі, яким повернулася додому. Із сумки зникли тільки презервативи. Порахувала — їх стало менше на чотири. Чотири? У гаманці лежав складений записник, а в ньому були записані столичні телефонні номери. Та чиї — вона зовсім не пам'ятала.
Аомаме ще раз звалилася на ліжко й згадала, що тільки могла, про вчорашню ніч. Після того, як Аюмі підійшла до стола чоловіків і приязно заговорила, вони вчотирьох у доброму настрої випивали. Потім настав звичний у таких випадках етап. У найближчому міському готелі вони замовили два номери. Як було наперед домовлено, Аомаме пішла з рідковолосим. Аюмі взяла собі молодого здорованя. Секс виявився непоганим. Спочатку, після спільної ванни, оральний. Потім з використанням презерватива.
Приблизно через годину пролунав дзвінок — Аюмі запитала, чи зараз можна їм удвох зайти. Аомаме відповіла: «Можна. Ще трохи поп'ємо». Незабаром прийшла Аюмі зі своїм партнером. Учотирьох випили замовленого в готелі віскі із содовою.
Що сталося потім, Аомаме не пам'ятала. У товаристві чотирьох вона, здається, швидко сп'яніла. Під впливом віскі, який звичайно рідко пила, чи, може, втратила пильність, маючи поряд спільницю, а не будучи наодинці з одним чоловіком? Після того вони помінялися партнерами і, як ледь-ледь пригадувала, ще раз узялися за своє. «Мене обіймав на ліжку молодий, а Аюмі віддавалася на дивані рідковолосому. Здається, так було. А потім… — Потім усе наче плило в тумані. Вона не могла нічого згадати. — Та байдуже. Забудьмо те, що не згадується. Не знаючи стриму, я зайнялася сексом. Тільки цим. Я ж із ними, напевне, більше не побачуся».
«Тільки от другий раз я скористалася презервативом чи ні? — занепокоїлася Аомаме. Не хотілося через таку дрібницю завагітніти або підхопити венеричну хворобу. — Та, мабуть, усе гаразд. Бо щодо цього я стараюся не втрачати пильності, навіть якщо страшно сп'янію або в голові затьмариться».
«Цікаво, чи на сьогодні в мене запланована якась робота? — згадувала Аомаме. — Ні, жодної. Сьогодні — неділя, вільний день. Е ні, не так. Я домовилася зайти о третій пополудні до «Садиби плакучих верб» в Адзабу й розім'яти м'язи старій господині. Кілька днів тому подзвонив Тамару й спитав, чи не можна перенести процедуру з п'ятниці на неділю, бо господиня мусить піти на якийсь аналіз до лікарні». Про це Аомаме зовсім забула. Але до третьої в неї лишилося чотири з половиною години. За цей час головний біль, напевне, пройде й свідомість проясніє.
Аомаме приготувала гарячої кави й силоміць налила в живіт кілька чашок. Потім, накинувши на голе тіло купальний халат, лягла горілиць на ліжко й, споглядаючи стелю, перебувала в такому положенні до обіду. Не хотіла нічого робити. Тільки дивилася на стелю. На ній не бачила нічого цікавого, але не нарікала. Бо там не було нічого, що могло б зацікавити людину. Стрілки годинника перейшли через дванадцяту, але апетит не з'явився. Гуркіт мотоциклів та автомашин усе ще лунав у голові. Таке жахливе похмілля вона відчувала вперше.
Однак, здається, секс справив на її організм добрий вплив. Завдяки обіймам, обгладжуванням, облизуванням, покусуванням, зануренням прутня й кількаразовому оргазму вона відчула, як невдоволення, що таїлося в ньому, геть-чисто розвіялося. Звісно, похмілля прикре, але натомість прийшло безмежне відчуття вільності.
«Але доки триватиме таке життя? — запитала себе Аомаме. — Власне, доки щось подібне може тривати? Мені скоро тридцять. А тим часом на обрії з'явиться і сорок».
Однак вона перестала думати далі про такі речі. Вирішила відкласти на потім. Зараз до цього ніщо її не підганяло. Щоб усерйоз над цим подумати, вона…
Саме тоді задзеленчав телефонний дзвінок. У її вухах він віддавався оглушливим гуркотом. Так, наче вона їхала у швидкісному поїзді, який щойно вирвався з тунелю. Похитуючись, вона встала з ліжка й підняла слухавку. Стрілки великого настінного годинника показували дванадцяту тридцять.
82 
